МАТЕРІАЛИ ДІАЛЕКТОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНИХ СЕРЕДНЬОПОЛІСЬКИХ ГОВІРОК

Анотація

У статті підтверджено статус матеріалів діалектологічної практики як важливого джерела для дослідження українських діалектів із позиції синхронії загалом та вивчення сучасного стану середньополіських говірок зокрема з огляду на можливість фіксації говіркового мовлення за допомогою різноманітних технічних пристроїв, що уможливлює його достовірність та надійність. Записи зразків діалектного зв’язного мовлення, зафіксовані студентами Житомирського державного університету імені Івана Франка під час діалектологічної практики у 2022–2023 роках від говірконосіїв переважно старшого покоління, засвідчують збереження визначальних діалектних особливостей насамперед на фонетичному та морфологічному рівнях, які є найбільш статичними й зазнають найменше змін, порівняно, наприклад, із лексичним. Проаналізовані діалектні тексти найвиразніше демонструють наявність фонетичних рис у царині вокалізму, зокрема функціювання  звуків неоднорідної артикуляції [о] та [е] як на місці етимологічних відповідників, так й останній – як рефлекс ѣ, відсутність [и] й заміна його  на інші звуки (наприклад, [і] – у північних районах Житомирщини, [и^і] – дещо південніше), водночас остання риса зумовила значну кількість палаталізованих звуків, з одного боку, а з іншого – наявність  диспалаталізації низки приголосних звуків, відома в досліджуваному ареалі здавна. Із-поміж морфологічних рис найвиразнішими є наявність повних нестягнених форм прикметників, займенників та числівників, усічених форм прикметників, числівників, займенників у називному відмінку однини чоловічого роду, збереження давнього закінчення -е в іменниках середнього роду, функціювання давнього інфінітива на -т й ін. Водночас матеріали діалектологічної практики актуалізували низку проблем, які здебільшого з огляду на екстралінгвальні чинники (російсько-українська війна, міграція людності з окупованих територій чи тих, де тривають воєнні дії,  на терени Полісся, переміщення самих поліщуків із прикордонних із Білоруссю ареалів, зменшення кількості автохтонного населення, наявність освіти в більшості мешканців говірки тощо) постають щоразу перед діалектологами в процесі збирання говіркового матеріалу та його подальшої інтерпретації. Загалом середньополіський етномовний континуум демонструє тяглість і переємність у лінгвальному плані від найдавнішого стану до сучасності.