ВІДОНІМНІ НЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ ЕКСПРЕСИВНОСТИ В ОНЛАЙН-КОМУНІКАЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.35433/philology.3(101).2023.81-91Ключові слова:
власна назва, експресивність, неологізм, оказіоналізм, онімна граАнотація
У статті порушено проблему відонімних неологізмів, які слугують для увиразненнях текстів соціальних мереж. Мета дослідження – з’ясувати словотвірні особливості відонімних неологізмів у соціальних мережах. Матеріал дослідження відібрано протягом 2020–2023 рр. із соціальної мережі Twitter; він відображає загалом суспільні настрої та запити користувачів мережі.
Неологізми соціальних мереж ближчі до авторських неологізмів, адже їхня поява пов’язана переважно зі стилістичними особливостями текстів соціальних мереж, аніж із потребою називати нові реалії.
Експресивні неологізми та власні назви взаємодіють двома способами: а) власна назва є основою для творення відонімного неологізму, що може належати практично до будь-якої повнозначної частини мови; б) апелятиви та їхні комбінації запозичують форму власної назви. В обох випадках ідеться про онімну гру, що становить собою процес формування оказіоналізмів і неологізмів. Відонімні неологізми утворюються через низку словотвірних та семантичних змін. Переважно засвідчуємо комбінацію різних методів (наприклад, запозичення + словоскладання, словоскладання + суфіксація тощо). З кожним повторним уживанням експресивність неологізму втрачається, саме тому користувачі можуть із часом відмовитися від його використання через брак ефекту несподіванки. Деякі новотвори вживаються оказіонально, адже доречні лише в певному вузькому контексті. Неологізми соціальних мереж залежні від суспільно-політичного контексту, тож спроби творення лексичних одиниць, які суперечать цьому контексту (навіть суто на емоційному рівні), приречені на фіаско.
Експресивне використання відонімних неологізмів характерне для всіх досліджуваних мов (української, французької, англійської) з деякими відмінностями в способах їх утворення.
Посилання
Білоус Н. П., Новохатська Н. В. Відонімні неологізми з основами Obama і Trump в інтимізованих заголовках. Наукові записки Національного університету "Острозька академія": серія Філологія". Острог: Вид-во НаУОА, 2019. Вип. 5 (73). С. 206–209.
Грицак Я. Спасти себе і спасти ціле людство. Збруч. 2023. URL: https://zbruc.eu/node/115430 (дата звернення: 26.05.2023).
Лукаш Г. Словник конотативних власних назв. Вінниця: Твори, 2018. 280 с.
Новікова Є. Б. Неологізм, оказіоналізм, потенційне слово: проблеми розмежування. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. 2017. Вип. 45. С. 97–102.
Стишов О. Особливості словотворення складних оказіоналізмів у сучасній українській мові. Лінгвістичні дослідження. 2022. Вип. 43. С. 41–52.
Azra J., Cheneau, V. Jeux de langage et théorie phonologique. Verlan et structure syllabique du français. Journal of French Language Studies. 1994. 4 (2). P. 147–170.
Gary-Prieur M.-N. Le nom propre constitue-t-il une catégorie linguistique? Langue française. 1991. 92. P. 4–25.
Iglesias Ovejero A. El juego de la traducción y Cervantes: Algunas observaciones sobre interferencias lingüísticas en el Quijote y su última traducción al francés (2001). Le premier Quichotte de 1605 et ses avatars littéraires et iconographiques : Actes de la journée de Recherche sur le Quichotte (14 octobre 2005, Institut Cervantès), Crisoladas, 1, Ed. C.R.I.S.O.L. 16/17, Université Lumière-Lyon 2, P. 7-42.
Jamet D. Euphémismes/dysphémismes, noms propres et néologismes en anglais. Un curieux ménage à trois. Cahiers de lexicologie. 2018. n° 113, Néologie et noms propres. P. 95–111.
Noailly M. La querelle des noms propres. Modèles linguistiques. 1999. 39. P. 107-112.
Pruvost J., Sablayrolles J.-F. Les néologismes. Paris: Presses universitaires de France, 2016. 128 p.
Sablayrolles J.-F. Diversité des relations entre néologie et noms propres. Cahiers de lexicologie. 2018. n° 113, Néologie et noms propres. P. 29–43.
Vaxelaire J.-L. Sarkoleaks au Jupiterland. Les noms propres au service de la créativité lexicale. Cahiers de lexicologie. 2018. n° 113, Néologie et noms propres. P. 45–59.
