МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ В СУЧАСНОМУ ПРОПОВІДНИЦЬКОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

У статті розглянуто мовні засоби волевиявлення в проповідницькому дискурсі. Джерелом дослідження стали сучасні проповіді,  виголошені священниками Української Греко-Католицької Церкви. У результаті дослідження встановлено, що священники використовують різноманітні засоби для вербалізації інтенції волевиявлення. Найбільш продуктивним мовним засобом реалізації волевиявлення є  директиви, виражені дієслівними формами першої особи множини наказового способу. Настанови, висловлені в такий спосіб, чіткі й зрозумілі, стають прямою вказівкою до виконання. Форми першої особи множини кваліфікуємо  як форми спільної дії, бо вони об’єднують  і мовця, й адресатів, що нівелює ієрархічну дистанцію, створює позитивну атмосферу єднання проповідника з вірянами. Священники активно вживають дієслівні форми другої особи множини наказового способу або займенники другої особи множини та  інфінітиви в ролі предикатів, що надає настановам відтінку категоричності. Мовні виразники інтенції спонукання – конструкції з предикатами, до структури яких входять модальні слова  треба, потрібно, варто, важливо.

Специфічним для релігійного дискурсу є спонукання до дії, висловлені не від імені мовця, а від імені Бога, Христа, Богородиці, святих визначних релігійних діячів. У таких випадках уживаються предикати навчати, пригадувати, закликати тощо. Вдаючись до аргументів "від авторитету", священники використовують і приказки, афоризми, у яких виражено спонукання. Поширеними в проповідницькому дискурсі є превентивні висловлювання, які виражають інтенцію мовця запобігти якісь дії, у релігійній комунікації  – це недопущення різних гріховних вчинків. Мовленнєвий акт волевиявлення може бути представлений у формі констатива, інтенцію волевиявлення виражають нагадування  про обов’язки, які є фактично спонуканням до їхнього виконання.