ЗНАЧЕННЯ АПОКРИФІВ ТА ЛЕГЕНД, ЗІБРАНИХ ІВАНОМ ФРАНКОМ, ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
DOI:
https://doi.org/10.35433/philology.2(93).2020.67-76Ключові слова:
Іван Франко, українські писемні пам’ятки, тяглість розвитку українськоруського письменства.Анотація
Статтю присвячено аналізу мови зібраних Іваном Франком давніх текстів зокрема тапоглядів ученого на історію розвитку української писемности загалом Зазначено, що ІванЯкович Франко приділяв значну увагу історії українського письменства та українськоїмови, першим в україністиці зібрав та уклав із ґрунтовними коментарями п’ять томів«Апокріфів та лєґенд». Ця піонерська грандіозна праця у вітчизняному мовознавстві щеналежно не оцінена, а з погляду значення укладених дослідником текстів XVI – XVIII ст.для розуміння становлення української мови загалом поки не знана. Особливо вартозвернути увагу на те, що зібрані І. Франком пам’ятки переписували й поширювали людирізного рівня освічености, тобто в багатьох із них говіркове мовлення Галичини XVI – XVIIIст. виявлене неприховано й очевидно. Спостереження над мовою цих та й іншихпам’яток і творів українського письменства дали підстави Іванові Франку зробитивисновок про тяглість розвитку української (руської) літератури й мови від періоду Руси(ХІ ст.) й до сьогодні. Такі Франкові узагальнення критикували московські вчені, які на тойчас (зараз також нічого не змінилося) навіть думки не допускали про якийсь окремийрозвиток української літератури й мови від часу появи в Руси (у Києві) найдавнішихписемних текстів. Тому заклик Івана Франка про важливість для розвою національноїсправи дослідження давніх пам’яток актуальний і тепер.Подальше вивчення «Апокріфів та лєґенд» розкриє нові горизонти бачення й розумінняукраїнського письменства періоду пізнього середньовіччя.Посилання
Апокрифи і легенди з українськихрукописів / Зібрав, упорядкував іпояснив др. Іван Франко / Репринтневидання 1896 р. Тт.1–5. Львів, 2006.394 с.
Грещук В. Роль Івана Франка уформуванні єдиної українськоїлітературної мови. Вісник Науковоготовариства ім. Т. Шевченка. Чис. 2.Івано-Франківськ: [б. в.], 2007. С. 29–37. URL:http://lib.if.ua/franko/1311683953.html (дата звернення: 17.09.2020).
Етимологічний словникукраїнської мови. У семи томах / Гол.ред. О. С. Мельничук. К.: Науковадумка, 1982–2012.
Истрин В. Новый сборникветхозаветных апокрифов. ЖМНП.1898. Кн. 1. С. 124–134.
Карский Е. Ф. Что такое древнеезападнорусское наречие? Труды побелорусскому и другим славянскимязыкам. Москва, 1962. С. 253–262.
Мельник Ярослава.«Найвизначніша того роду поява вслов’янській науці». Апокрифи ілегенди з українських рукописів /Зібрав, упорядкував і пояснив др.Іван Франко / Репринтне видання1896 р. Т.1. Львів, 2006. С. V–ХLІІ.
Німчук В. В. Про походженняукраїнських діалектів. Україна. Наукаі культура. Вип. 26-27. Київ, 1993. С.233–250.
Словари и энциклопедии наАкадемике. URL:https://dic.academic.ru/dic.nsf/slovo_o_polku_igoreve/1028/%D1%86%D0%B2%D1%A3%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B8 (дата звернення:12.10.2020).
Словарь української мови БорисаГрінченка. Тт. 1–4 / Репринтневидання 1907 року. Київ, 1997.
Словарь русского языка XI–XVIIвв. Вып.1–28. Москва, 1975–2008.
Словник української мови. В 11-ти тт. Київ, 1970–1980.
Срезневский И.И. Словарьдревнерусского язика / Репринтноеиздание. Тт. І–ІІІ. Москва, 1989.
Тимченко Є. Матеріали дословника писемної та книжноїукраїнської мови XVI–XVIІІ ст. Кн. 1–2. Київ – Нью-Йорк, 2003.
Франко Іван. Нарис історіїукраїнсько-руської літератури до 1890р. З останніх десятиліть ХІХ в. ЗолотаФранкіяна. Дрогобич, 2008. 462 с.
Франко І. Я. Кінцеві записки встароруських рукописах. ЗНТШ, 1906р. Т. 74. С. 145–149.
Шевельов Ю. Чому общерусскийязык, а не вібчоруська мова. Вибраніпраці у двох книгах. Кн. 1.Мовознавство / упорядник Л.Масенко. Київ, 2009. С. 382–411.