Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МОТИВУ "ЖИТТЯ – МАНДРІВКА" У ТВОРАХ ДЖ. ДОННА І Г. СКОВОРОДИ

С. Ковпік — 2026-02-27

У статті досліджено сутність мотиву "життя – мандрівка", який був популярним у літературах світу ХVІІ–ХVІІІ ст. Авторка шляхом компаративного аналізу дослідила особливості реалізації одного з провідних мотивів у культурній традиції епохи Бароко – мотиву "життя – мандрівка" на матеріалі творів англійського письменника Дж. Донна та українського філософа Г. Сковороди. Результати компаративного аналізу дали підстави сформулювати низку важливих та нових теоретичних положень, які презентують сучасний підхід до осмислення творчості письменників ХVІІ–ХVІІІ ст.

Помічено, що в поезіях Дж. Донна і Г. Сковороди простежується динаміка руху, а мотив "життя – мандрівка" розкриває сутність єства людини ХVІІ–ХVІІІ ст. У поезіях обох письменників добре зреалізувалася одна з важливих світоглядних ознак епохи Бароко – ідея динамізму простору та Всесвіту. Дж. Донн і Г. Сковорода у творах культивують ідею переміщення людини від народження до смерті та пов’язаний із таким рухом певний неспокій її душі. Власне спокій у творах цих митців потрактовано як смерть.

З’ясовано, що в поезіях Дж. Донна і Г. Сковороди наявні мотиви трагізму світовідчуття ліричних героїв, які обирають мандрівку як шлях духовного очищення в бурхливому земному світі. Окрім цього, у поезіях обох митців є мотив невдоволення земним світом, який пояснює бажання ліричного героя усамітнитися.

Відзначимо, що поезії Дж. Донна і Г. Сковороди презентують найвищі вияви метафізичного мандрівництва: духовні пошуки самого себе, рух від життя тілесного до духовного. Дуже добре у творах обох письменників простежено відчуття дисгармонії світу, а також акцентовано на самопізнанні як динамічному процесі, який сповнений внутрішніх протиріч, терзань тощо. У "Священних сонетах" Дж. Дона й у піснях "Саду Божественних пісень" Г. Сковроди смерть постає як невідворотна частина подорожі, через яку людина здобуває безсмертя.

СОН ЛІТНЬОГО ПОЛУДНЯ: ФОЛЬКЛОРНІ ОСНОВИ ФРАНКОВОЇ КАЗКИ "БЕЗ ПРАЦІ"

С. Пилипчук — 2026-02-27

У статті проаналізовано літературну казку Івана Франка "Без праці", над якою письменник працював у 1890–1891 роках й опублікував на сторінках журналу "Зоря". Наголошено, що художню виразність і глибокий філософський зміст твору підсилено використанням фольклорних елементів, зверненням до різних пластів української уснословесної традиції. Установлено прототипи народних казок, які творчо переосмислив Іван Франко під час написання цього художнього полотна. Через текстологічний розбір доведено першочергове авторське взорування на популярну "людову" казку про Оха. Підкреслено, що майстер слова не обмежився винятково цим зразком великої фольклорної прози, а залучив мотиви з інших творів цієї формації (йдеться про мотиви "чарівного персня", "визволеного духа", "зустрічі з дарителем" та ін.). Перейнято з народних казок було й чимало художньо-виражальних засобів, характерних стилістичних прийомів. Типова для вказаної архаїчної генологічної одиниці формульність (стандартні ініціальні, медіальні та фінальні вислови) знайшла продовження у Франковому тексті. Відгомін інших жанрів усної словесності теж помітний у казці "Без праці". Її тематично-образну основу поповнили легенди та оповідання (демонологічні, опришківські). Образи Діда бескидського, упиря з Бусовищ, баби-відьми, Віюка (Вія) взято безпосередньо зі зазначеної верстви фольклорної прози. Письменник густо помережив твір прислів’ями та приказками, розставивши за їх допомогою відповідні ідейно-змістові акценти. Попри суттєву орієнтованість на фольклорні першоджерела, Іван Франко запропонував оригінальне художнє полотно, у якому на тлі запаморочливих казкових перипетій показано поступовий розвиток характеру головного героя Івана Лінюха, висвітлено його складну внутрішню боротьбу та утверджено важливу філософську ідею про роль праці в житті людини.

АВТОРСЬКІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОБРАЗУ МАРКА ПРОКЛЯТОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

О. Юрчук — 2026-02-27

У статті зосереджено увагу на авторських моделях трансформації образу Марка Проклятого, який приваблює митців своєю містичністю та колоритністю. У його генезі простежено типологічну близькість з Агасфером та Каїном, спорідненість із народним варіантом оповіді про Андрія Первозванного. Установлено, що до усталених атрибутивних рис Марка Проклятого належать: покарання безсмертям і митарствами за скоєні злочини; носіння торби з головами /черепами вбитих як нагадування про скоєне; спокутування гріхів добрими вчинками та можливість прощення. З’ясовано, що авторські інновації в моделюванні цього образу залежать від письменницького задуму. У бароковому творі "Пекельний Марко" поєдналися віршована обробка легенди про Марка Проклятого з бурлескною інтерпретацію апокрифічного сюжету про "збурення пекла" й сюжетом із народних дум про визволення бранців-козаків із неволі. Козак-ярига спускається в пекло, щоб "усмирити" чортів і визволити "полонені" душі козаків, тобто дії Марка через альтернативність до дій Христа перекодовуються в площину Virtus (доброчинність). Олекса Стороженко в моделюванні образу Марка Проклятого для нагнітання жаху перекодовує мотив вигодовування героя тваринами (викормлений кров’ю), переосмислює едипівський мотив (інцестні стосунки з рідною сестрою), додає до скоєних злодіянь убивство кровних рідних. Помічено, що схема життя Стороженкового героя підпорядкована мотиву покарання безсмертям за злочини і доповнена мандрівкою до пекла. Марко Проклятий Василя Пачовського уособлює історіософські коди бездержавності. В інтерпретації письменника дуалістичністю позначена як провина Марка (симбіоз індивідуальної долі грішника та первородного гріха нації – бездержавності), так і він сам (внутрішня боротьба Митусиної руїнницької суті й Святославового начала). У фентезі Наталії Заруднюк в образ Марка Проклятого вплетено філософський код. У зображенні його гріхопадіння письменниця дотримується усталеної схеми, тоді як у поверненні ним собі сутності людини простежуємо авторську інтерпретацію.

МОВА ВІЙНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ АНГЛІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

С. Альбота — 2026-02-27

У статті представлено соціолінгвістичне дослідження фразеології, пов’язаної з війною, в англійській та українській мовах, із зосередженням на вербалізації негативних емоційних станів і реакцій, зокрема таких, як страх, гнів, поразка, опір, наполегливість і рішучість. У дослідженні визначено та класифіковано фразеологічні одиниці за основними семантичними й емоційними полями, що відображають типові психоемоційні реакції на війну: вирази страху (наприклад, to shake like a leaf – тремтіти, як осиковий лист), гніву (наприклад, to have a short fuse – мати запальний, вибуховий характер), поразки (наприклад, to throw in the towel – опустити руки, визнати поразку), опору (наприклад, to fight tooth and nail – битися до останнього, боротися з усіх сил), а також наполегливості та рішучості (наприклад, to bite the bullet – стиснути зуби, проковтнути гірку пігулку, взяти себе в руки). Аналіз охоплює метафоричні основи, прагматичні функції, стилістичні відтінки та культурну специфіку цих ідіом, виявляючи, як досвід війни осмислюється через стійкі образи битви, вогню, смерті, захисту, страждання, перемоги та самопожертви. Українська фразеологія воєнної тематики вирізняється підвищеною емоційно-оцінною насиченістю, яскравою образністю та тісним зв’язком із національно-історичними наративами опору й визволення. Англійські фразеологізми було запозичено з Oxford Dictionary of English Idioms, Longman Dictionary of English Idioms, British National Corpus (BNC) та Corpus of Contemporary American English (COCA), тоді як український матеріал базується на Фразеологічному словнику української мови та Національному корпусі української мови. Практична цінність дослідження полягає в можливості його застосування у викладанні мов, перекладознавстві, аналізі конфліктного та медіадискурсу, психологічному консультуванні та військовій комунікації. Отримані контрастивні результати є особливо важливими для перекладачів, викладачів і дискурс-аналітиків, які досліджують мовне відображення боротьби, страждання, стійкості та витривалості.

ІСТОРИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: ПРИРОДА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

М. Возна — 2026-02-27

Стаття присвячена з’ясуванню специфіки відтворення історичної термінології періоду Київської Русі з урахуванням її концептуальної нечіткості, діахронічної змінності та культурно-ідеологічної зумовленості, а також обґрунтуванню ефективних перекладацьких стратегій вторинного термінотворення. Дослідження підтвердило переважно культурно-специфічний характер історичної термінології та багатозначність ключових понять, зумовлену їх залежністю від історичного, мовного й культурного контексту.

Емпіричний матеріал розвідки засвідчив відсутність прямих словникових еквівалентів у цільовій мові на позначення специфічних концептів української середньовічної історії, що зумовлює застосування нееквівалентних способів перекладу. У статті систематизовано такі стратегії, як фонологічна та морфологічна адаптація, буквальний та описовий переклад, калькування, аналоговий переклад, а також різні типи комбінованої реномінації. Окрему увагу приділено перекладу онімів, які функціюють як терміни й відображають культурну та історичну специфіку доби.

Установлено, що застосування приблизного перекладу, зокрема генералізації або аналогії без додаткового уточнення, є методологічно неприйнятним, оскільки призводить до втрати концептуальної точності та ігнорування історичного контексту. Найбільш адекватною перекладацькою стратегією визначено комбіновану реномінацію, яка поєднує транскрибований компонент з описовим поясненням і забезпечує коректне співвіднесення терміна з відповідним історичним концептом. Запропонована методологія має теоретичну й практичну цінність для перекладознавчих студій та може бути використана в подальших дослідженнях історичної термінології й укладанні спеціалізованих термінологічних словників.

ВІДМОВА ВІД АВТОРИТЕТНОЇ МЕТАМОВИ В РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

О. Гирин — 2026-02-27

У статті розгляднуто найновіші зміни в модальності граматичних моделей, які часто використовують учителі англійської мови. Ці зміни схарактеризовано як результат ширших соціальних впливів, сформованих ключовими історичними та суспільними подіями ХХ та ХХІ століть. Окрім традиційних соціальних факторів, що включають зміну поколінь, у дослідженні проаналізовано сукупність екстралінгвістичних умов, що виникли після Другої світової війни, та оцінено їхню роль у формуванні розвитку англійської мови з особливим акцентом на граматичній структурі. Повоєнне соціальне середовище значною мірою визначають процеси гуманізації та демократизації, які сприяли появі ціннісних орієнтацій, зосереджених на ввічливості, взаємності та повазі в міжособистісному спілкуванні. У статті стверджено, що вираження цих цінностей відбувається не тільки за допомогою фонетичних чи лексичних засобів; мова також спирається на набір граматичних механізмів, які слугують для вираження ставлення мовців у спілкуванні. Проаналізовані граматичні засоби не виникли як абсолютно нові форми, а розвинулися з уже наявних мовних одиниць, значення яких поступово переосмислювалися, хоча й із різною швидкістю. Такі семантичні зміни призвели до ширших, загальносистемних морфологічних зрушень в англійській мові. У дослідженні представлено детальний опис граматичних прийомів, що підтримують ненав'язливий та ввічливий дискурс учителя, зокрема й модальні дієслова, модальні вислови, а також граматичні та лексичні стратегії хеджування. Особливу увагу приділено семантичним зрушенням та змінам у прагматичних функціях модальних конструкцій, що зазвичай використовують у взаємодії в класі, а саме: can, may, should, ought, have (got), need та must. Спільною рисою цих змін є рух до зменшення ієрархічної дистанції між мовцем та адресатом, що тим самим сприяє більш рівноправній комунікативній позиції між учителями та учнями. Результати дослідження можуть бути застосовані в навчальному середовищі, щоб допомогти вчителям англійської мови викоренити або принаймні мінімізувати авторитарне спілкування та прийняти більш збалансовані й шанобливі способи професійної взаємодії.

ЗАСОБИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ АВТОРА В ПОЕЗІЯХ ОЛЕКСАНДРА ПЕЧОРИ

К. Глуховцева — 2026-02-27

У статті описано засоби репрезентації мовної діяльності особистості автора в поезіях Олександра Печори, виявлено домінантні показники світоглядних орієнтирів письменника та особливості моделювання лінгвокультурних кодів як упізнаваних національних феноменів. Доведено, що Олександр Печора як мовна особистість вміло продукує високохудожні тексти, вільно оперує мовними засобами української мови, використовуючи правила їхньої сполучуваності для досконалого висловлення думки, посилення експресивності, надання висловлюванню додаткових змістових нашарувань, зокрема для створення сатиричного чи іронічного забарвлення. Домінантні показники світоглядних орієнтирів у поетичному мовленні письменника репрезентують громадянську позицію митця, зумовлені тематикою текстів, проблемними питання, що актуальні для суспільства кінця ХХ – початку ХХІ століття (Україна, країна, Ненька, держава, земля, український, найменуваннями жителів України за місцем проживання та ін.).

Мовна свідомість поета актуалізована майстерним уживанням епітетів, складних метафоричних найменувань, перифраз, неологізмів. Фраземікон письменника маніфестує передусім загальновживані стійкі сполучення слів, які використано для образного найменування дії, характеристики осіб, ситуацій, загальної філософської оцінки життя. Щодо простих людей поет за потреби вживає фразеологізми на позначення негативних рис характеру з часткою не, що вважаємо одним зі стилістичних прийомів еталонності комунікативної поведінки, а також донесення до читача історичної правди. Образними конкретизаторами фразеологізмів, ужитих у поезіях О. Печори, виступають іменники-апелятиви, серед яких чимало слів з архетипною символікою (вода, небо, істина, шлях, міст, слово, соловей, час).

ТРОПІКА ПАСТИРСЬКОГО ЛИСТА А. ШЕПТИЦЬКОГО "ДО МОЇХ ЛЮБИХ ГУЦУЛІВ!"

М. Гнатюк — 2026-02-27

У статті здійснено якісну та кількісну характеристику тропів у посланні А. Шептицького "До моїх любих Гуцулів!" З’ясовано, що основним тропом за кількістю наявних одиниць є епітет. Визначено, що в тексті переважають постійні епітети, натомість кількість індивідуально-авторських – незначна. Виявлено, що епітети мають як негативну, так і позитивну семантику. Зауважено, що художні означення переважно стоять у препозиції. Визначено, що на другому місці за кількістю виявлених одиниць перебувають метафори. З’ясовано, що метафора в пастирському листі А. Шептицького виконує комунікативну й емоційно-оцінну функції, рідше – образно-естетичну. Виявлено значну кількість стертих метафор. Визначено, що на третьому місці за кількістю уживань у тексті послання перебувають риторичні фігури (риторичні запитання, риторичні звертання, оклики). Констатовано, що риторичні фігури діалогізують комунікативне поле, слугують засобом емотивности й емпатії. Виявлено меншу частотність уживання таких тропів, як метонімія, перифраз, порівняння, паралелізм, гіпербола, повтори, анафора, інверсія, антитеза, оксиморон, тавтологія тощо. Стверджено, що використання тропів у посланні А. Шептицького має прагматичну, дидактичну мету – вплинути на читачів /слухачів і досягти якнайбільшого душпастирського ефекту, а не образно-естетичну, що більш притаманне художнім творам. Мовний матеріал пастиського листа А. Шептицького "До моїх любих Гуцулів!" передбачає такі основні напрями дослідження: богословські терміни в посланні (ступінь детермінологізації термінних одиниць у діалектному оточенні); абстрактна лексика в посланні; еволюція правописного оформлення тексту послання; вставні конструкції в тексті послання; роль топонімів, етнонімів у посланні та ін.

ДІАЛЕКТНІ ПРИСЛІВНИКИ В ЗБІРЦІ ПРОЗОВИХ МІНІАТЮР ОЛЕНИ ЛОТОЦЬКОЇ "АНГЕЛИ В НАМИСТАХ"

Г. Гримашевич — 2026-02-27

У статті проаналізовано діалектні форми прислівників, зафіксовані в збірці малої прози Олени Лотоцької "Ангели в намистах" (2023). Насамперед зазначено, що такі адвербіативи, ужиті в мовленні персонажів зразків малої прози письменниці, виразно демонструють особливості говіркового мовлення жителів Середнього Полісся, часто їхні форми зумовлені фонетичними рисами (здебільшого в царині вокалізму, рідше – консонантизму) середньополіських говірок. Передовсім відзначено збереження давніх голосних, говіркову рефлексацію *ě, ствердіння на пом’якшення низки приголосних тощо. Зауважено, що з-поміж аналізованих прислівників значну активність функціювання демонструють прості форми вищого ступеня порівняння з архаїчними поліськими суфіксами -ий, -ій, -ей. Відзначено низку прислівників місця та часу з формантами-суфіксами -ека, -еки, -ика; зменшено-пестливі форми переважно прислівників способу дії, які чітко індивідуалізують мовлення героїв творів і часто репрезентують ідіолект говірконосія, хоча здебільшого й утратили семантику демінутивності, чимало усічених форм, зумовлених особливостями усного мовлення, та ін. Крім того, окремі прислівники демонструють лексичне багатство діалектів. Констатовано, що представлені в текстах прислівники відомі й на інших теренах Полісся, передовсім у говірках Дубровиччини, про що свідчать лексикографічні праці діалектологів, а це підтверджує думку про те, що авторка досконало володіє поліським мовленням, уміє репрезентувати його в тексті з максимально повним наближенням до звучання цих слів у зображеній говірці, що дає змогу зберегти колорит представленої місцевості та неповторність поліського мовлення.

КОНЦЕПТОСФЕРА РАДІСТЬ У ДІАХРОНІЙНОМУ ВИМІРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

О.-А. Гульцьо — 2026-02-27

У праці розглянуто діахронійну динаміку вербалізації концептосфери РАДІСТЬ у художньому дискурсі української мови ХХ–ХХІ ст. Мета дослідження полягає у виявленні змін частотності, структурно-семантичних характеристик і метафоричних моделей вербалізації концептосфери РАДІСТЬ як складника позитивного емоційного досвіду мовної спільноти. Методологійним підґрунтям дослідження послугувала теорія концептуальної метафори Дж. Лакоффа й М. Джонсона, а також її розвиток теорією метафоричної варіативності З. Ковещича, що дало змогу окреслити сталі та індивідуально-авторські, а також культурно марковані метафори. Фактологічну базу сформовано на основі двох підкорпусів української художньої прози, створених у ГРАК, які репрезентують періоди 1901–2000 рр. та 2001–2022 рр. Збалансованість даних забезпечено врахуванням часових параметрів і ґендерної належності авторів. Проаналізовано частотність метафоричних моделей концептосфери РАДІСТЬ репрезентованих лексемами втіха, потіха, просвіток, радість, радощі, розрада, торжество, утіха, а також простежено динаміку їхнього використання в текстах досліджуваних періодів. Від так, кореляційний аналіз (коєфіцієнти Спірмена й Пірсона, модифікований критерій Стьюдента) підтверджує статистичну значущість виявлених тенденцій. Отримані результати засвідчують поступову зміну динаміки вербалізації емоційних концептів, де простежується перехід від об’єктних до антропоцентричних моделей метафоризації концептосфери РАДІСТЬ. У ХХ ст. переважають об’єктні метафоризації, тоді як у ХХІ ст. концептосфера РАДІСТЬ частіше метафоризується за моделлю РАДІСТЬ – ЦЕ ІСТОТА. Поява змішаних типів репрезентації РАДОСТІ свідчить про розмиття меж метафоричного мислення, що притаманне постмодерному мовленнєвому й концептуальному контексту ХХІ століття.

ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ-ДОНОРА ТА МОВИ-ПОСЕРЕДНИЦІ НА МОВОВЖИВАННЯ ПЕДАГОГІВ ЗАКАРПАТТЯ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ З УГОРСЬКОЮ МОВОЮ НАВЧАННЯ

І. Густі — 2026-02-27

У сучасному світі мови перебувають у стані постійної взаємодії, особливо в умовах двомовності, що є типовим для спільнот національних меншин. На формування мовного середовища угорців Закарпаття протягом останнього століття особливо вплинули політичні чинники, що призвело до значного проникнення другої мови в їхнє мовлення. Професійна мова закарпатських угорців залишається недостатньо вивченою. Існують суттєві розбіжності між її писемним та усним варіантами, зокрема, усний варіант сильніше піддається впливові державної мови, у ньому частіше трапляються запозичення з іншої мови та перемикання кодів. Аналіз цих явищ актуальний для розуміння динаміки мовного розвитку в умовах багатомовності. Мета статті – проаналізувати писемний та усний варіанти педагогічної професійної мови закарпатських угорців, виявити особливості її вживання. Дослідження базується на аналізі матеріалів, опублікованих у місцевих угорськомовних фахових та громадсько-політичних виданнях. Аналіз засвідчив, що в мовленні угорських педагогів Закарпаття засвідчено численні терміни, запозичені з української мови шляхом калькування, прямого запозичення або гібридизації. До них належать назви освітніх закладів (наприклад, профтех, ліцей), посадові назви (зокрема такі, як методист, організатор), професійні терміни (наприклад, курси, кабінет, сертифікат) та абревіатури (НУШ, ЗНО, НМТ). Особливістю є те, що в писемній формі, особливо в ЗМІ, ці запозичення трапляються значно рідше, оскільки автори прагнуть дотримуватися норм угорської літературної мови. Натомість в усному мовленні спостерігається інтенсивне чергування між термінологією, що вживають у стандартній мові, та регіоналізмами, що є прямим наслідком впливу української мови. Це свідчить про те, що усне професійне спілкування є більш динамічним та відкритим до мовних інновацій. Результати дослідження підтверджують, що усна професійна мова закарпатських угорців зазнає сильнішого впливу української мови порівняно з писемною. Практична цінність роботи полягає в проведенні паралелі між стандартним та регіональним професійним мововживанням, що сприяє підвищенню мовної свідомості серед педагогічної спільноти та може слугувати основою для подальших мовознавчих досліджень.

ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ БУТТЯ ТА ЛЮДСЬКОГО ДОСВІДУ В БАГАТОМОВНОМУ СЛОВНИКУ КРИЛАТИХ ВИСЛОВІВ

В. Дроботенко — 2026-02-27

У статті здійснено комплексний лінгвокультурологічний аналіз 25 крилатих висловів, що репрезентують фундаментальні категорії буття та людського досвіду, на матеріалі новітнього "Українсько-німецько-англійсько-іспанського словника крилатих висловів" (2024). Актуальність розвідки зумовлена необхідністю виявлення механізмів трансформації культурних кодів у сучасному багатомовному просторі 2024–2026 років. У межах антропоцентричної парадигми простудійовано специфіку концептуалізації світу в українській, англійській та іспанській мовних картинах світу.

Методологія розвідки ґрунтується на поєднанні зіставно-типологічного методу й когнітивної інтерпретації за О. Селівановою, що дало змогу дешифрувати ментальні образи, які наявні в афоризмах. У роботі вперше проведено диференціацію обраного корпусу одиниць за ступенями інтерлінгвальної еквівалентності (від повних відповідників до концептуальних аналогів), що дало змогу виміряти лінгвокультурологічну дистанцію між мовами.

Особливий акцент зроблено на ресемантизації мілітарного й сакрального кодів в умовах сучасних екзистенційних викликів. Доведено, що в українському дискурсі крилаті вислови мілітарного спрямування (Вогнем і мечем, Каменя на камені не лишити) втрачають метафоричність, повертаючись до прямого денотативного значення. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні фразеологічної деривації як засобу адаптації універсальних європейських афоризмів до актуального комунікативного контексту. Результати дослідження можуть бути використані в практиці викладання лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики й під час розроблення інноваційних освітніх проєктів, зокрема таких, як "Лабораторія правописної творчості".

КОНЦЕПТ СОН В УКРАЇНСЬКОМУ МОВНОМУ ПРОСТОРІ (ЧАСТИНА ІІ)

Н. Дяченко — 2026-02-27

У статті представлено результати психолінгвістичного етапу комплексного дослідження концепту сон у мовній свідомості сучасних носіїв української мови. Розвідку виконано в руслі лінгвоконцептології та когнітивної лінгвістики; вона логічно продовжує попередній аналіз системно-мовних характеристик зазначеного концепту, здійснений на матеріалі словникових дефініцій. Основним методом дослідження став асоціативний експеримент, доповнений концептуальним і структурно-семантичним аналізом. Емпіричну базу становлять асоціативні реакції 107 респондентів віком від 15 до 21 року, що дало змогу простежити особливості актуалізації концепту сон у мовній свідомості молодого покоління.

Установлено, що асоціативне поле концепту сон має ієрархічну польову організацію й охоплює ядро, навколоядерну зону, ближню та дальню периферії. У структурі концептосфери виокремлено 15 концептополів, які репрезентують різні семантичні, когнітивні та аксіологічні виміри аналізованого концепту та відображають багатовимірність його мовної інтерпретації. Ядро формують переважно предметні асоціації, що засвідчує опору мовців на конкретизовані побутові уявлення про сон як щоденну фізіологічну потребу. Периферійні зони репрезентують дії, соматичні стани, емоційно-оцінні, часові й абстрактні характеристики. Переважання позитивно забарвлених реакцій свідчить про домінування традиційного сприйняття сну як важливої умови фізичного та психоемоційного відновлення. Водночас зафіксовано нейтральні й негативні асоціати, пов’язані з тривожністю, напруженням і порушенням сну, що відображає вплив сучасних соціальних реалій на мовну свідомість молоді.

Отримані результати підтверджують динамічний характер концепту сон, його здатність поєднувати усталені й актуалізовані смисли та демонструють складну внутрішню організацію цього ментального утворення в сучасній українській мовній картині світу.

ДІАХРОНІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ АНГЛІЙСЬКИХ АБСОЛЮТНИХ КОНСТРУКЦІЙ: КВАНТИТАТИВНО-КОРПУСНИЙ ПРОТОТИПНИЙ ПІДХІД

В. Жуковська — 2026-02-27

У статті представлено комплексне дослідження діахронної еволюції абсолютних конструкцій (АК) англійської мови з позицій квантитативно-корпусного підходу. Актуальність роботи зумовлена необхідністю переосмислення складних синтаксичних одиниць як динамічних, частотно-чутливих структур, що формують гнучкі конструкційні мережі. Мета дослідження – виявлення закономірностей трансформації прототипних і периферійних ознак АК на різних етапах історичного розвитку англійської мови.

Теоретико-методологічна база дослідження поєднує методи діахронного аналізу, квантитативно-корпусного дослідження та принципи конструкційної граматики. Еволюцію АК у давньо-, середньо- та ранньоновоанглійський періоди проаналізовано на основі узагальнення та інтерпретації результатів попередніх історико-лінгвістичних і корпусних досліджень. Аналіз АК на матеріалі сучасної англійської мови здійснено на основі власного квантитативно-корпусного дослідження авторки, виконаного на матеріалі Британського національного корпусу. Емпіричну базу становлять 35 морфосинтаксичних типів АК, репрезентованих у 11 000 корпусних реалізаціях. Застосована методика мультипараметричного лінгвоквантитативного профілювання дала змогу верифікувати 13 параметрів, зокрема частиномовну реалізацію суб’єкта і предиката, синтаксичну функцію, позиційний розподіл у реченні та дистрибуцію в різних регістрах мовлення.

У результаті дослідження вибудувано ієрархію прототипних ознак, де центральне місце посідає бінарна схема [NP XP] з експліцитним суб’єктом і нефінітним предикатом. Установлено, що частота вживання слугує важливим фактором визначення статусу конструкції в мережі. Отримані результати засвідчують ефективність квантитативно-корпусного підходу для опису динаміки граматичних систем.

МАНУСКРИПТ "РОЗМОВА/БЄСѢДА"† ТА РОЗМОВНИК НОЕЛЯ ДЕ БЕРЛЕМОНТА: НА ПЕРЕХРЕСТІ ДОСЛІДЖЕНЬ

О. Заневич — 2026-02-27

Пропонована розвідка, яку присвячено манускрипту "Розмова/Бесѣда" (ймовірно, автограф І. Ужевича), продовжує цикл досліджень про рукописні пам’ятки української мови, збережені у Франції.

"Розмова /Бесѣда" – переклад першої частини восьмимовного розмовника Ноеля де Берлемонта, писаний староукраїнською та церковнослов’янською мовами. Саме тому манускрипт "Розмова /Бесѣда" введений до канону джерел «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.". Указано, що українські та західноєвропейські лінгвісти до сьогодні працювали саме з фотокопією розмовника.

Уперше не лише в українському мовознавства, а й у славістиці авторці вдалося опрацювати та дослідити оригінал рукопису, що дало змогу виявити досі невідомі факти. Зокрема, манускрипт "Розмова /Бесѣда" із назвою "2290. Liure en Langue Sclavone» початково належав до приватної колекції рукописів Ж.-Б. Кольбера. Сьогодні цей розмовник під назвою "Dialogues en russe et ukrainien sur deux colonnes" (XVII siècle) із шифром Slave n^o 7 зберігається у Відділі рукописів Національної бібліотеки Франції (Bibliothèque nationale de France à Richelieu, Paris).

Висловлено певні міркування щодо історії рукопису "Розмова /Бесѣда", а також досліджено окремі його палеографічні особливості. Указано на існування різних поглядів щодо датування цієї памʼятки – кінець XVI ст. (М. Жовтобрюх, І. Білодід, О. Антонів), середина XVII ст. (Л. Полюга, Г. Кайперт, Д. Бунчич, М. Мозер) та XVIII ст. (В. Водоф). Наголошено, що в сучасному українському мовознавстві, на відміну від славістичних досліджень (Д. Бунчич, М. Мозер, А. Стебурако), немає жодних сумнівів щодо мови написання рукопису "Розмова /Бесѣда" (ймовірно, I пол. XVII ст.), як і манускриптів граматики І. Ужевича 1643 та 1645 рр.

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОД РЕКОНСТРУКЦІЇ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ ПИСЬМЕННИКА (НА МАТЕРІАЛІ ТРИЛОГІЇ П. ДЕРЕВ’ЯНКА "ЛІТОПИС СІРОГО ОРДЕНУ")

О. Негер — 2026-02-27

Статтю присвячено осмисленню концептуального аналізу як одного з провідних методів реконструкції мовної картини світу письменника на матеріалі трилогії Павла Дерев’янка "Літопис сірого ордену". Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу сучасної лінгвістики до комплексного вивчення індивідуально-авторських моделей світу в межах когнітивно-дискурсивної парадигми, а також недостатньою систематизацією методологічних можливостей концептуального аналізу у вивченні сучасної української художньої прози, зокрема жанру темного фентезі та альтернативної історії.

Метою статті є комплексна реконструкція мовної картини світу Павла Дерев’янка шляхом виявлення та аналізу ключових художніх концептів, що структурують наратив і формують ідіостиль автора. У роботі застосовано методи концептуального, лексико-семантичного, дискурсивного та інтерпретаційного аналізу, що дозволяє розглядати художній текст як цілісне когнітивно-мовне утворення.

У ході дослідження встановлено, що художній світ трилогії організований навколо ієрархічної системи концептів екзистенційного, містичного та мілітарного характеру, серед яких центральне місце посідають концепти ОРДЕН, АРКАН, ЗВІР, МЕЖА, ПАМ’ЯТЬ і ЛІТОПИС. Доведено, що концепт ОРДЕН у мовній картині світу письменника функціює як складна когнітивна модель, що поєднує соціальну ієрархію, містичне братство та інструмент державного захисту, а його вербалізація відбувається через систему авторських номінацій, метафоричних сполук і фразеологізмів, маркованих семантикою вибору, болю та жертовності.

Проаналізовано динаміку концептів АРКАН і ТЕНЕТА як метафор долі, ініціації та політичної зумовленості буття, а також концепту ЗВІР, що репрезентує внутрішній антагоністичний початок і перебуває в опозиції до концепту ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ. Показано, що концепт МЕЖА структурує просторово-часову організацію тексту, моделюючи порогові стани між життям і смертю, людиною і звіром, реальним і потойбічним.

Зроблено висновок, що концептуальний аналіз є ефективним інструментом реконструкції мовної картини світу письменника, оскільки дозволяє інтегрувати результати дослідження різних мовних рівнів у єдину інтерпретаційну модель.

НАЗВИ ССАВЦІВ У СИСТЕМІ ЗООЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ УКРАЇНСЬКИХ ГОВІРОК ЗАКАРПАТТЯ

І. Сабадош — 2026-02-27

У статті розглянуто зоологічну лексику в українських говірках Закарпаття на матеріалі назв ссавців у семантичному, етимологічному та дериваційному аспектах. Актуальність дослідження зумовлена тим, що, попри наявність значної кількості праць з діалектології, зоологічна лексика українських говірок Закарпаття досі не була об’єктом окремого системного аналізу. Вивчення зоологічної лексики дає змогу простежити особливості номінації тварин у закарпатському мовному просторі, поглибити уявлення про лексичний склад говірок та сприяти збереженню й науковому осмисленню діалектної мовної спадщини регіону. Водночас складність такого дослідження полягає в необхідності міждисциплінарного підходу, зокрема залучення праць з біології, зоології та енциклопедичних джерел для точної ідентифікації реалій, відображених у діалектних назвах тварин. Джерельну базу становлять власні записи, зроблені в польових умовах, діалектні словники та атласи.

Основну увагу зосереджено на групі назв ссавців як одній із найрепрезентативніших у діалектному мовленні, оскільки вона охоплює номінації свійських і диких тварин, пов’язаних із традиційним господарюванням, повсякденним побутом і світоглядними уявленнями носіїв говірок. Формування цих назв відбувалося в умовах тривалого й безпосереднього контакту людини з довкіллям, що зумовило семантичну розгалуженість, варіантність та різноманіття мотиваційних ознак у народній номінації.

Проведений аналіз засвідчує, що зоологічна лексика закарпатських говірок є складною системою, у якій поєднуються праслов’янська спадщина, іншомовні запозичення та внутрішні словотвірні ресурси української мови. Назви ссавців демонструють активні процеси словотворення, семантичної диференціації й ареального варіювання, що робить їх цінним матеріалом для дослідження з діалектології, історії української мови та етнолінгвістики.

Отримані результати підтверджують потребу подальшого системного вивчення зоологічної лексики в говірках Закарпаття з урахуванням етимологічних, словотвірних і семантичних параметрів та її ширшого введення до наукового обігу як важливого складника мовної й культурної спадщини регіону.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ПЕРЕМИКАННЯ КОДІВ У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ВЗАЄМОДІЇ

І. Савчук — 2026-02-27

Стаття присвячена проблемі функціювання соціокультурних чинників, які зумовлюють перемикання кодів у сучасній англомовній взаємодії. Перемикання коду відображає багатогранну культурну та мовну природу спілкування й аналізується насамперед як соціолінгвістичне явище, під час якого учасники переключаються між двома або більше мовами. Соціолінгвістика забезпечує валідну теоретичну основу для розуміння взаємодії між мовою, суспільством та ідентичністю. Дослідження визначає типи та функції кодового перемикання з огляду на національно-культурні та контекстні умови. У дослідженні застосовано семантичний та інтерпретаційний методи дослідження перемикання коду у фрагментах сучасної англомовної художньої прози, які проаналізовано з перспективи теорії перемикання кодів, теорії міжкультурної комунікації, лінгвокультурології, прагмалінгістики , когнітивної лінгвістики. Зокрема, для ілюстрації типів та функцій перемикання кодів у розмовах персонажів розглядаються типи та мета перемикання кодів. Незважаючи на спонтанність, перемикання кодів застосовується як комунікативна стратегія, яка детермінується ілокутивним навантаженням висловлення: позначити соціальні стосунки, усунути труднощі, ввести змістовний контраст, текстове обрамлення, передати культурно марковане повідомлення, акцентувати ключові поняття, уникнути мовний бар’єр, відобразити приналежність до інших груп. Національно-культурні особливості досліджуваного процесу відображають культурну ідентичність персонажів, а соціальні аспекти втілюють контекстне варіювання, коли комуніканти здійснюють перемикання різних видів групової приналежності, таких як раса, стать, вік, етнічність, соціальний статус тощо.

МОВНА ПАМ’ЯТЬ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ: УСНІ ІСТОРІЇ З БОЛЕХІВЩИНИ

О. Сімович — 2026-02-27

У статті проаналізовано усні історії мешканців Болехова та його околиць, зафіксовані в діалектних текстах, як мовний матеріал для вивчення пам’яті про партизанський рух у Західній Україні в 1940–1950-х роках. Матеріалом дослідження слугують словникові та наративні діалектні записи, у яких лексикографічна фіксація поєднана з розлогими усними спогадами респондентів. Методологічну основу становить поєднання підходів усної історії та діалектології, що дає змогу розглядати мовлення як форму збереження колективної пам’яті та локальної ідентичності. Основну увагу зосереджено на мовних способах репрезентації "партизанки" як частини повсякденного життя громади. Усні наративи засвідчують, що партизанський рух осмислюється не лише як форма збройної боротьби, а як досвід, тісно пов’язаний із родинним побутом, дитячими спогадами, практиками мовчанки та взаємної підтримки. Проаналізовано вживання назв на позначення учасників і прихильників підпілля (наші, хлопці, бандера, бандерівці, партизани, повстанці), які відображають різні ступені причетності до руху та різні оцінки цих подій у пам’яті мовців.

Окремо виокремлено лексику й фразеологію, пов’язані з підпільним життям, зокрема назви місць, структур і предметів (криївка, боївка, бункер, станиця, схрон, їдунка, шпиталька), а також сталі мовні формули, що позначають мовчання, прихованість і довіру. Ці мовні одиниці формують уявлення про підпільний простір як "життя поза стороннім поглядом" і водночас зберігають досвід повсякденного співіснування громади з підпіллям. Наголошено, що така лексика та фразеологія характерні не лише для Болехівщини, а й для інших територій Західної України, де діяв повстанський рух, однак болехівський матеріал дає змогу простежити їх локальні семантичні відтінки та особливості функціювання в діалектному мовленні.

Зроблено висновок, що діалектні тексти в межах усної історії фіксують не тільки мовні особливості, а й способи осмислення минулого, завдяки чому живе мовлення постає важливим засобом збереження й передавання національної пам’яті.

КОНОТАЦІЯ ЯК БАГАТОГРАННИЙ ФЕНОМЕН ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ В КОНТЕКСТІ СТИЛІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ

Л. Сога — 2026-02-27

Статтю присвячено комплексному аналізові конотативних компонентів лексичного значення слова та проблемі їх чіткого розмежування в межах сучасної стилістичної семантики. У центрі дослідження перебувають чотири основні різновиди конотації – емоційна, експресивна, оцінна та функційно-стилістична, що в мовленнєвій практиці здебільшого реалізуються в тісному взаємозв’язку й нерідко сприймаються як взаємозамінні. Обґрунтовано тезу про те, що ототожнення або нечітке розмежування цих компонентів ускладнює опис семантичної структури слова й знижує точність інтерпретації мовленнєвих і стилістичних ефектів у тексті.

У статті систематизовано основні наукові підходи до вивчення конотації в працях вітчизняних і зарубіжних мовознавців, окреслено еволюцію уявлень про конотативне значення в межах структурно-семантичної, функційно-прагматичної, когнітивної та дискурсивної парадигм. Наголошено на динамічному й контекстуально зумовленому характері конотації, актуалізація якої відбувається в комунікації та визначається інтенціями мовця, соціальними ролями комунікантів і специфікою мовленнєвої ситуації. На матеріалі англомовної лексики й художніх текстів продемонстровано, що навіть стилістично нейтральні слова в конкретному контексті можуть набувати виразних емоційних, оцінних або експресивних відтінків, впливаючи на тональність і прагматичний ефект висловлення, тоді як стилістично марковані лексичні одиниці здатні змінювати або послаблювати своє первинне конотативне забарвлення залежно від комунікативної ситуації.

Запропоновано критерії диференціації емоційного та експресивного компонентів значення на підставі аналізу комунікативної спрямованості мовлення, а також уточнено характер співвідношення лексичного й стилістичного значень слова в структурі лексичної семантики.

МЕЖІ ДОЗВОЛЕНОЇ ПРАВДИ: МОВНІ СТРАТЕГІЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ГОЛОДОМОРУ В РЕГІОНАЛЬНИХ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИХ ТЕКСТАХ СУМЩИНИ

Л. Харчук — 2026-02-27

У статті здійснено мовознавчий аналіз регіональних офіційно-ділових документів періоду Голодомору 1932–1933 років на матеріалі Сумщини. Дослідження зосереджене на виявленні мовних стратегій, за допомогою яких у протоколах партійних органів, розпорядчих листах, доповідних записках, прокурорських матеріалах та заявах "знизу" репрезентується голод і пов’язані з ним насильницькі практики. Показано, що офіційно-діловий дискурс не лише фіксує управлінські рішення, а й активно формує межі допустимого проговорення трагедії.

Виявлено переважання таких стратегій, як евфемізація, зниження оцінного тону, замовчування фактів і використання стандартних мовних кліше. Ці підходи формують зредуковану та ідеологічно контрольовану репрезентацію історичної травми. Установлено, що маскування голоду й насильства реалізується через усунення виконавця дії, абстрагування подій, евфемістичну адміністративну лексику та домінування статистичних показників. Доповідні записки репрезентують мову вимушеної правди, у якій частково знімається евфемізація, проте зберігається мовна лояльність до системи. Прокурорські матеріали формують модель контрольованого викриття, коли насильство називається прямо, але відповідальність локалізується на окремих виконавцях. Скарги й заяви "знизу" демонструють крайні межі дозволеної правди, поєднуючи детальний опис репресивних практик із мовою страху та ідеологічно прийнятними формулами. Офіційно-діловий дискурс відтворює канонічні моделі радянської мовної політики, обмежуючи можливості відкритого розуміння Голодомору як геноциду українського народу.

Зроблено висновок, що регіональні офіційно-ділові тексти утворюють цілісну систему мовних стратегій, у межах якої контролюється не саме існування трагедії, а спосіб її називання, що сприяло тривалому витісненню Голодомору з публічного мовного простору.

ДІАЛЕКТНІ ФОРМИ МИНУЛОГО ЧАСУ В БОЙКІВСЬКИХ ГОВІРКАХ

Н. Хібеба — 2026-02-27

У статті досліджено форми минулого часу дієслова в бойківських говірках південно-західного наріччя української мови. Актуальність роботи визначається потребою уточнення морфологічної організації діалектних систем у контексті активних міждіалектних взаємовпливів і посилення ролі літературної мови.

Матеріалом дослідження стали польові діалектні записи, здійснені в різних частинах бойківського ареалу, етнографічні й фольклорні джерела, а також лінгвогеографічні дані, що дає змогу окреслити сучасну систему дієслівних форм у бойківських говірках.

Зясовано, що в сучасному мовленні говірконосіїв поряд із загальноукраїнськими простими формами минулого часу активно функціюють реліктові форми колишнього перфекта та давноминулого часу. Найбільш репрезентативними є складені форми минулого часу 1-ї та 2-ї особи однини й множини з видозміненим дієсловом бути у вигляді особових енклітиків, які вживаються паралельно з літературними формами та засвідчують тяглість давньої української граматичної традиції.

Виявлено територіальні відмінності у функціюванні форм минулого часу: у говірках центральної та західної Бойківщини архаїчні перфектні моделі зберігаються активніше, тоді як у східній частині ареалу простежується тенденція до нормативних форм під впливом літературної мови, водночас фіксується паралельне вживання традиційних діалектних структур.

Отримані результати підтверджують динамічний характер дієслівної системи бойківських говірок та дають змогу уточнити їхнє місце в загальноукраїнському діалектному континуумі, слугують підґрунтям для подальших описових і порівняльних досліджень діалектної системи та формотворчих механізмів у минулому часі дієслова.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з комплексним моделюванням дієслівної парадигми бойківських говірок і аналізом функційно-прагматичного потенціалу енклітичних особових показників у живому мовленні.

ПРЕЦЕДЕНТНІ ФЕНОМЕНИ В СУЧАСНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: МУЛЬТИКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД

Н. Шарманова — 2026-02-27

Прецедентні феномени є невід’ємною складовою національно-мовної ідентичності та лінгвокультури, оскільки саме в них відображено ключові культурні домінанти, збережено колективну пам’ять у сучасних дискурсивних практиках. У художньому дискурсі прецедентні феномени виконують роль інструмента лінгвоперсональної та інтелектуальної комунікації, що забезпечує перехресні механізми актуалізації збереженої культурної спадщини.

Мультикультурний підхід у вивченні прецедентних феноменів репрезентує знання про культурне різноманіття, а також глобальний світогляд, пов’язаний зі зростанням інтеграції світових культур, відтак засвідчує лінгвалізацію соціальної рецепції та планетарну свідомість мовної особистості – автора художнього тексту й читача.

Мета статті – дослідження прецедентних феноменів із позиції мультикультуралізму на матеріалі новітнього художнього дискурсу.

Клішованість як усталеність форм мовного або поведінкового вираження, комунікативна ситуативність і повторюваність як здатність феноменів багаторазово відтворюватися в мовній і культурній практиці та інші лінгвосеміотичні ознаки окреслюють здатність культурного артефакту набувати статусу прецедентності.

Осмислення прецедентного поняття чи явища як когнітивно-мовного феномену з позиції мультикультуралізму представляє інкультурацію того чи того дискурсивного елемента художньої реальності: культурний текст у культурному тексті. Подібний інтертекстуальний компонент, що має надіндивідуальний характер і відтворюється в обраних комунікативних ситуаціях, активізує в мовній свідомості ментальні асоціативні зв’язки з первинним текстом (прототекстом).

Мультикультурний аспект явища прецедентності розкриває інтеграційно-поняттєві й естетико-культурні вектори розуміння художньої репрезентації знань про світ у глобальному вимірі, що відображено в ментальному лексиконі.