ФЕНТЕЗІ "ВОВЧІ ЗЕМЛІ" НАТАЛІЇ ЗАРУДНЮК: СТРУКТУРА, ТОПОС, ГЕРОЇ

Анотація

У статті зосереджено увагу на структурі роману, специфіці моделювання місця, образів у фентезі "Вовчі землі" Наталії Заруднюк. У дебютному романі, що побачив світ у видавництві "Віхола" (цикл "По той бік"), авторка створює ірреальний світ (передбачуваний для цього жанру середньовічний топос), заповнюючи його персонажами з фольклору та міфів (переважно слов’янська та скандинавська міфологія). Але в цьому паралельному світі магії й чаклунства герої мають ті самі моральні дилеми, що й у реальній дійсності (протистояння добра й зла, у якому є місце зраді й самозраді, пошуку себе, подоланню травматичного досвіду минулого й самопрощенню).

Зауважено, що сюжет твору – своєрідний мікс авантюри та героїки з обов’язковими мандрами та війнами. Перед читачем ‒ історія юнака без пам’яті, який опиняється на Межі – місце, що стає йому прихистком від людей та альвів, і  знайомиться зі сліпою характерницею, відункою, князівною Альвах. З одного боку, це знайомство затягує героя у вир державного перевороту, магії, з іншого – саме воно дає йому шанс позбутися статусу втікача й злочинця-зрадника. Наталія Заруднюк майстерно переплітає дві сюжетні лінії, розтягуючи подію в часі, інтригуючи. Історія хлопця-втікача окреслена в пролозі, але долі героїв перетинаються лише в середині першого розділу. У підрозділ "Куди веде стежка" авторка вводить текстовий повтор із прологу й у такий спосіб пов’язує дві сюжетні лінії, які надалі розгортаються як одна й центральна.

Зазначено, що роман досить вдало структурований: містить три розділи ("Межа", "Вовчі землі", "Дім"), кожний із яких маркує певний топос (оповіді передує мапа, яка дає змогу читачеві візуалізувати місце дії). Перед читачами не просто місця дії, а цілком логічно вибудувана система розташувань, що підкорюється основній меті – центральні персонажі мають віднайти втрачене (індивідуальну пам’ять, дім). На такі думки наштовхує й меседж-посвята від авторки: "утраченому та знайденому присвячується". Варті також уваги епіграфи, що передують кожному розділу й підрозділу, підкреслюючи (почасти розшифровуючи) сюжетні лінії. Наталія Заруднюк залишає натяки-сліди чужого тексту, що гармонійно вписуються в загальну структуру оповіді.