ЗАПЕРЕЧНІ КОНСТРУКЦІЇ В ІСТОРІЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ: ВИПАДОК МНОЖИННОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Анотація

У статті розглянуто еволюційний шлях розвитку реченнєвого заперечення в історії німецької мови. Проаналізовано особливості засобів реалізації множинного заперечення досліджуваних періодів мовного розвитку з урахуванням змін у парадигмі заперечних маркерів давньо-, середньо- і ранньонововерхньонімецької мови. У розрізі полінегації увагу зосереджено на заперечному узгодженні, що супроводжується превербальним заперечним маркером і додатковим заперечним прислівником чи займенником. З’ясовано, що реалізація заперечного узгодження передбачає одне семантичне ядро заперечення. Висвітлено причини переходу від подвійного заперечення до одиночного у відповідний період розвитку німецької мови. Вивчення механізмів граматикалізації дало змогу простежити розвиток заперечних граматичних конструкцій, зокрема втрату синтаксичної незалежності та морфологічну різнооформленість елементів у синтаксичній парадигмі. Поступовий характер розвитку реченнєвого заперечення представлено згідно з циклом О. Єсперсена, де відображено ослаблення мононегативного проклітика з подальшим його посиленням за допомогою додаткового заперечного займенника та, як результат, повернення до мононегативної моделі, у якій було реалізовано другий заперечний елемент. Окрему увагу приділено явищу граматичної надлишковості, яку в лінгвістичних студіях характеризують як властивість або поведінку мови, коли одну й ту саму функцію реалізовано за допомогою двох або більше засобів, та її проявів у трансформації заперечної моделі з позиціії діахронії. Поступове усунення додаткового заперечного елемента сприяло виокремленню мононегативної моделі заперечення, успадкованої сучасною німецькою мовою. Також засвідчено, що структурні зміни в заперечних реченнях були тісно пов'язані з відносно вільним або обмеженим порядком слів.