САМОВІДЧУЖЕННЯ ЯК ВИЯВ НАРАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ В ПОВІСТІ "ХУДОЖНИК" ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Анотація

У статті представлено спробу наративного аналізу повісті Т. Шевченка "Художник" для простеження того, як наративна стратегія тексту сприяє реалізації у творі  феномену самовідчуження письменника від власного колонізованого "Я". Аналіз має в основі систему, запропоновану Жераром Женетом: визначено типи нарації (мімезис та дієгезис), як фокалізовано оповідь, хто розповідає історію (типи нараторів), як в історії виражено час, як репрезентовано слова та думки (дискурси). Феномен самовідчуження розглядаємо з  позиції Г. Гегеля як одну з форм відчуження, як здатність індивіда в певному сенсі до звільнення від своїх бажань, у результаті чого він досягає більш високого ступеня усвідомлення власного Я. Самовідчуження в повісті виражає прагнення Тараса Шевченка відсторонитися від травматичного колоніального досвіду, самоізолюватися від частини ворожого й неприйнятного в самому собі. Він трансформує власну біографію, розгортаючи перед читачем нову історію викупу з кріпацтва: інтелігентний, освідчений українець допомагає здобути свободу талановитому молодому російському художникові. Але той не має достатньо сили, щоб реалізувати власний талант, і врешті гине. У божевіллі та загибелі росіянина  метафорично постає  воля Шевченка від свого колонізованого "я", самовідчуження. У пониженні та фізичному знищенні у творі образу колишнього кріпака простежується застосування письменником прийому самоіронії. Наративна стратегія твору, а саме: оповідь від імені  інтрадієгетичного гомодієгетичного наратора, що присутній у художньому світі, внутрішня фокалізація оповіді, введення в текст додаткових нараторів (листи – принцип "текст у тексті"), інтелектуальна наративна дистанція між основним наратором та молодим художником – виступає інструментом, що творить феномен самовідчуження в повісті.