Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки

ТРОПИ ЯК СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ ТА КОГНІТИВНОЇ ФУНКЦІЙ МОВИ

Г. Асмаковська — 2025-04-23

У статті розглянуто тропи як мовностилістичні засоби, основне призначення яких полягає в досягненні відповідного виражально-зображального ефекту, реалізованого в таких категоріях, як образність, виразність, естетичність мови. Сучасна мовна рецепція художнього тексту представляє науковий інтерес у плані вивчення тропеїчних засобів мови в дискурсивному та лінгвокультурному аспектах. Такий підхід передбачає дослідження тексту з позиції реалізації функцій мови, структурної характеристики тропів, за допомогою яких формуються образні, емоційно-оцінні особливості поетичних і прозових творів, а відтак дає уявлення про естетико-когнітивний епіцентр внутрішнього світу людини.

Вочевидь, осмислення структурно-семантичних і функційно-стилістичних параметрів художніх ресурсів мови є запорукою для репрезентації світогляду сучасного українського соціуму, відображення сьогочасних уподобань носія мови, споживача літературного продукту, що в глобальному вимірі дає змогу з’ясувати естетико-культурні вектори розвитку суспільства загалом, рівень його художньо-естетичної свідомості.

У такому аспекті варто розглядати мову не лише і як засіб спілкування, і як інструмент мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу. У сучасних дискурсивних практиках, зокрема в художньому дискурсі, крізь призму мовних засобів інтерпретовано особливі когнітивні механізми та структури людської свідомості, а також естетичні смаки мовної особистості автора й читача. З’ясовано, що специфіка індивідуально-образного сприйняття дійсності неодмінно впливає на актуалізацію експресивно-виражальних засобів, необхідних для втілення авторського задуму як лінгвалізацію соціальної рецепції.

Антропоцентризм тропеїчних засобів розкриває когнітивно-прагматичну сутність мови як вектор пізнання картини світу, соціальних інтеракцій і домінант. Дослідження тропів крізь призму пізнавальної інтенції лінгвоносія та задоволення його естетичних потреб дає змогу не тільки виробити уявлення про художню репрезентацію знань про світ, відображену в ментальному лексиконі людини, але й передбачає вивчення тих чи тих естетичних запитів і смаків суспільства.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ МОВИ СУЧАСНИХ МЕДІАТЕКСТІВ

Л. Башманівська — 2025-04-23

У статті досліджено ключові аспекти функціонування мови в сучасних медіатекстах, зокрема її специфічні риси, стилістичні особливості та вплив на аудиторію, а також визначено роль мови як засобу комунікації, маніпуляції й формування суспільної думки; розглянуто трансформацію мовних норм у контексті цифровізації та розвитку нових форматів медіа. Зазначено, що в умовах становлення сучасного інформаційного суспільства медіатексти – важлива частина громадського життя. Вони впливають на формування суспільної думки, політичних уподобань і культурних цінностей, а мова медіатекстів стає певним індикатором процесів у суспільстві й відображає зміни в способах передачі інформації, мовній практиці, відповідає на запити аудиторії, яка прагне до інтерактивності. Підкреслено, що мова медіа виконує не тільки інформативну функцію, а й естетичну, переконувальну, емоційну, маніпулятивну та ін.

Акцентовано на тому, що мова медіатекстів – це відображення складних соціальних і технологічних процесів, які відбуваються в соціумі, вона відкриває нові можливості для комунікації, а також потребує відповідальності й уваги до суспільних аспектів. Аналіз актуальних питань мови сучасних медіатекстів дасть змогу краще зрозуміти їх вплив на суспільство й шляхи подальшого розвитку.

Підкреслено, що медіатексти використовують специфічні мовні засоби для емоційного впливу та маніпуляції, вони здатні не лише інформувати, а й впливати на поведінку та переконання аудиторії. Завдяки мові медіатекстів відбувається трансформація мовних норм, зокрема впровадження нових термінів, сленгу, скорочень та гібридних конструкцій, що відображають динаміку розвитку суспільства.

Серед основних специфічних рис мови в сучасних медіатекстах виокремлено гібридизацію, використання розмовних елементів, маніпулювання свідомістю, інтерактивність, багатофункціональність. Зазначено, що важливими елементами сучасної комунікації є стилістичні особливості мови медіатекстів, лаконічність і стислість, емоційність та експресія, використання різноманітних стилістичних прийомів.

ТАКТИКА ПОРАДИ В МОВЛЕННІ ПЕРСОНАЖІВ-ЖІНОК АМЕРИКАНСЬКОГО ІГРОВОГО КІНО (НА МАТЕРІАЛІ КІНОСТРІЧКИ "CONFESSIONS OF A SHOPAHOLIC")

Н. Борисенко — 2025-04-23

У статті розглянуто реалізацію тактики поради в мовленні персонажів-жінок американського ігрового кіно на матеріалі кінофільму “Confessions of a Shopaholic”, який описує життя молодої жінки, що, незважаючи на свою хворобливу залежність від купівлі предметів гардеробу, пише колонку про фінансову грамотність для модного журналу. Дослідження інтегрує соціолінгвістичний та прагматичний підходи до аналізу гендерно зумовленого жіночого мовлення, надає інформацію про історію та сучасний стан дослідження гендеру в лінгвістиці; описує останні тенденції вивчення персонажного мовлення в мовознавстві та доводить можливість використання американського кінодискурсу для вивчення наявних моделей мовлення представників американського соціуму. Мета статті – виокремити, описати та скласифікувати мовні засоби, які використовують персонажі-жінки для реалізації тактики поради, яку розглядаємо як таку, що надає адресатові поради категоричну вказівку або некатегоричну пропозицію щодо його дій та поведінки відповідно до позиції мовця. Доведено, що порада свідчить про вищий статус мовця-жінки, яка приписує собі право або має бажання керувати поведінкою адресата поради. Прийняття поради додатково підвищує статус її адресанта, протест проти неї цей статус знижує. Категоричну пораду-вказівку персонажі-жінки реалізують у мовленнєвому акті ін’юнктиву та за допомогою модальних і смислових дієслів, модальних еквівалентів, які мають значення необхідності виконання дії. Реалізація некатегоричної поради-рекомендації персонажами-жінками передбачає використання низки засобів пом’якшення категоричності висловлення, серед яких виділяємо: модальні слова, дієслова та сполуку зі значенням можливого характеру виконання дії. У мовленні персонажів-жінок наявне комбінування вказівки та пропозиції для реалізації тактики поради. Можливим засобом зниження категоричності поради є використання непрямої поради персонажами-жінками, що збільшує шанси досягнення мети. Водночас спостерігаємо застосування персонажами-жінками тактики самопоради в розмові з уявним співрозмовником.

НАРОДНІ ПОВІР’Я, ПРИКМЕТИ, ЗАБОБОНИ В ДІАЛЕКТНИХ ТЕКСТАХ СХІДНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ

М. Волошинова — 2025-04-23

У статті на прикладі діалектних текстів, записаних у межах українських східнослобожанських говірок, розглянуто лексику на позначення народних повір’їв, прикмет, забобонів. Наголошено, що окреслена тема неодноразово ставала об’єктом мовознавчих студій, зокрема діалектологічних. Актуальність статті авторка вбачає в збереженні відомостей про зазначений говірковий масив, зважаючи на неможливість його системного опрацювання на сучасному етапі. Фактичний матеріал, використаний у розвідці, було поділено за тематичним принципом на три групи: тексти про народні повір’я та прикмети, пов’язані з віруванням людей у демонологічних істот і потойбічні сили; тексти, присвячені прикметам і забобонам, що стосуються традиційного сімейного укладу; тексти з повір’ями, у яких розповідають про свята календарного циклу.

Під час дослідження визначено, що діалектні тексти є носіями цінної інформації, оскільки допомагають науковцю отримати найбільш вичерпні відомості про духовну культуру українського народу: установити природу різноманітних прикмет, забобонів, з’ясувати інформацію про сюжетний план повір’їв, ритуальних та магічних дій, їхнє семантичне наповнення, одержати уявлення про символіку родинних звичаїв тощо. У процесі аналізу акцентовано на істотній ознаці діалектних текстів – інформативності, за допомогою якої можна здійснити аналіз рівня міфологічного сприйняття мовцями навколишнього світу, оскільки сучасні діалектоносії здебільшого не розглядають відомості зі своїх розповідей як істинні та реальні, часто називаючи свої історії повір’ями або легендами.

Перспективу розвідок авторка статті вбачає в опрацюванні діалектних текстів, пов’язаних із життям і побутом східних слобожан.

ПОТЕНЦІАЛ ПЕРЕВІРКИ АВТОРСТВА ТЕКСТУ ЗА ДОПОМОГОЮ АВТОМАТИЧНОГО СИНТАКСИЧНОГО АНАЛІЗУ

O. Гирин — 2025-04-23

У статті описано потенціал застосування автоматичного синтаксичного аналізу для перевірки авторства текстів, зокрема в освітніх установах. Основну увагу зосереджено на створенні інструменту під проєктоною назвою AVASA для виявлення унікального синтаксичного підпису людини – "мовного відбитка", сформованого структурою речень, вибором слів і використанням пунктуації. Мета полягає в тому, щоб переконатися, що студенти подають оригінальні роботи, незалежно від вмісту, створеного штучним інтелектом, або плагіату, а також відстежувати динаміку їх синтаксичного стилю.

У статті описано наявні інструменти визначення авторства, які аналізують такі характеристики, як довжина речень, структура пропозиції та використання службових слів, щоб визначати авторів. Однак ці інструменти зазвичай зосереджені на статичних профілях для криміналістичних або культурних цілей, тоді як запропонований інструмент призначений для обробки динамічного характеру письмового тексту студентів, який розвивається протягом їхнього навчання.

Ключові кроки в інструменті перевірки авторства вміщують збір даних, виділення ознак і створення вимірного синтаксичного профілю. Система починає зі збору різноманітних зразків тексту від учня, які аналізують, щоб виділити такі характеристики, як довжина речення, складність, час дієслова та шаблони пунктуації. Ці функції кількісно оцінюють та порівнюють із майбутніми матеріалами для динамічного оновлення профілю студента. Якщо новий текст значно відрізняється від профілю, він позначається як підозрілий, потенційно вказуючи на плагіат, використання штучного інтелекту або написання із залученням сторонньої допомоги.

Динамічний характер системи гарантує, що вона адаптується до розвитку навичок письма в учнів із часом, надаючи вчителям об’єктивні дані про мовний прогрес. AVASA також передбачає підтримку багатоавторських проєктів шляхом сегментації документів і приписування розділів окремим учасникам на основі їхніх синтаксичних профілів. Проблеми містять забезпечення точності першого подання, визначення порогових значень для синтаксичних відхилень та обробку різноманітних стилів письма. Незважаючи на ці проблеми, AVASA обіцяє покращити перевірку авторства в освітніх і ненавчальних умовах.

ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ В СИНТАКСИЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЗОВИХ ТЕКСТІВ ЗБІРКИ "АРАБЕСКИ" СЕРГІЯ ЖАДАНА

Г. Гримашевич — 2025-04-23

У статті проаналізовано однорідні члени речення як визначальний ускладнювальний засіб у збірці Сергія Жадана "Арабески", у якій уміщено дванадцять оповідань. Переважання з-поміж інших ускладнювальних засобів однорідних членів речення – виразна ознака ідіостилю письменника. Методика суцільного вибирання уможливила виявлення в оповіданнях 93 % речень, які містять такі конструкції (647 випадків уживання однорідних членів речення). В ідіостилі автора домінують однорідні присудки (466 уживань, 68,9%), які виражають дію, рух, динаміку, надають текстам енергійності, емоційної наснаженості, часто утворюючи ампліфікацію. Із-поміж однорідних присудків значно переважають прості дієслівні в різних часових (здебільшого минулого часу) та особових формах, значно менше відзначаємо складених дієслівних та складених іменних. Частота вживання інших однорідних членів порівняно з присудками набагато менша: означення – 61 вживання (9,4 %), додатки – 54 фіксації (8, 4 %), підмети – 47 одиниць (7,2 %), обставини – 39 уживань (6 %). Незначна кількість другорядних однорідних членів речення, передовсім обставин та означень, зумовлена тим, що письменник найчастіше послуговується відокремленими означеннями та обставинами, зокрема й уточнювальними. У текстах Сергія Жадана однорідні члени здебільшого поєднані безсполучниковим зв’язком, спорадично – сполучниковим за допомогою єднальних, рідше – протиставних чи розділових сполучників. Крім того, ряди однорідних членів речення можуть містити комбіновані засоби зв’язку. Характерна ознака художнього дискурсу письменника – наявність речень (як переважно простих, так і рідше складних) із кількома рядами однорідних членів. Саме завдяки вживанню однорідних членів речення Сергій Жадан створює індивідуальну авторську манеру письма, яка робить синтаксичну організацію його прозового тексту впізнаваною, подекуди наближеною до ритмізованої прози, що виказує в письменникові його поетичну натуру.

ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ СИНОНІМІЇ В АНГЛО-УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ

Н. Дячук — 2025-04-23

У статті досліджено взаємозв’язок між контекстуальною та лексичною синонімією, вивчено їхні теоретичні засади та практичне застосування в англо-українському перекладі. Дослідження має на меті виявити нюанси та труднощі перекладу синонімічних висловів. Опрацьовано теоретичну базу для розуміння контекстуальної та лексичної синонімії, що базується на відповідних лінгвістичних теоріях та методологіях, зокрема семасіології, лексикології та контрастивній лінгвістиці. Здійснено порівняльний аналіз контекстуальної та лексичної синонімії в англійській та українській мовах, щоб виділити як подібності, так і відмінності, який виявив, що, хоча обидві мови мають широке розмаїття синонімічних висловів, існують значні культурні та лінгвістичні відмінності, які можуть вплинути на переклад. Для дослідження практичних труднощів та стратегій, пов’язаних із перекладом синонімічних висловів обрано роман Джона Бойна "Хлопчик у смугастій піжамі". Роман містить багато прикладів синонімічних висловів, які варто було детально проаналізувати. Підхід до перекладу вміщував ідентифікацію випадків синонімії в оригінальному тексті, аналіз контекстуальних нюансів кожного синонімічного вислову, вибір відповідних еквівалентів у мові перекладу, що передають передбачуване значення та стилістичні нюанси, а також урахування культурних та лінгвістичних факторів, які можуть вплинути на вибір перекладу. Дослідження поєднує теоретичний аналіз із практичним застосуванням: теоретичний фундамент базується на відповідних лінгвістичних теоріях, а практичний аналіз ґрунтується на детальному вивченні перекладеного тексту та його оригіналу. Очікуємо, що це дослідження сприятиме глибшому розумінню складної природи синонімії та її впливу на якість перекладу й дасть змогу ідентифікувати ключові фактори, що впливають на переклад синонімічних висловів.

МОДЕЛЮВАННЯ ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛЬНОСТІ: ФРЕЙМО-СЕМАНТИЧНИЙ ПІДХІД

Н. Дячук — 2025-04-23

Дослідження зосереджене на концептуальному аналізі, який визначає фрейм як когнітивну структуру, що впорядковує знання та формує очікування. У статті схарактеризовано роль фреймів у процесах розуміння світу та взаємодії з ним. Методологічна частина роботи пояснює, як фреймовий аналіз може бути застосований у дослідженнях літературних текстів для виявлення прихованих значень і тем, а також розглядає можливі труднощі та обмеження цього підходу в літературознавчих дослідженнях. У дослідженні докладно описано аналітичний процес, який містить визначення етапів проведення фреймового аналізу, процедуру ідентифікації фреймів у тексті, а також використання методів, зокрема таких, як аналіз ключових понять і дискурсивний аналіз. Окрему увагу приділено значенню контексту та культурних знань у тлумаченні фреймів у літературних творах. Практичне дослідження присвячено застосуванню фреймового аналізу до твору "Аліса в країні чудес", де ідентифікуються ключові фрейми, зокрема такі, як суд, наука, нісенітниця, освіта та суспільство. Проаналізовано їхню взаємодію, внесок у загальну ідею твору, а також роль зміни фреймів і їхніх комбінацій у створенні неоднозначності, гумору та когнітивного дисонансу. Дослідження робить вагомий внесок у літературознавство завдяки міждисциплінарному підходу, який інтегрує знання з когнітивної лінгвістики та психології для глибшого аналізу літературних текстів. Воно пропонує інноваційну методологію, застосовуючи фреймовий аналіз до класичного твору для виявлення нових аспектів його змісту й структури. Теоретичний внесок полягає у створенні базової основи для застосування фреймового аналізу до літератури, тоді як практичні аспекти вміщують детальний аналіз літературного твору з використанням цього методу. Окрім того, дослідження поглиблює розуміння когнітивних основ літературної інтерпретації, демонструючи, як читачі формують значення тексту та як автори використовують фрейми для досягнення певних ефектів.

"GRAMMATICA SCLAVONICA" ІВАНА УЖЕВИЧА ТА АБАТСТВО СВЯТОГО ВAАСТА: ОКРЕМІ РЕФЛЕКСІЇ

О. Заневич — 2025-04-23

Пропонована розвідка, яку присвячено рукописній латиномовній граматиці української мови 1645 року І. Ужевича, продовжує цикл досліджень про рукописні та друковані граматики.

"Grammatica Sclavonica" (1645), писана латинською мовою, – це другий варіант граматики української мови середини XVII ст. Івана Ужевича, який зберігається в м. Аррас (Франція). Саме тому "Grammatica" 1645 р., як і його ж "Граматыка словєнскаӕ" 1643 р., уведена до реєстру джерел "Словника української мови XVI – першої половини XVII ст. ". Зазначено, що цей манускрипт, у якому помітні істотні зміни як у граматичному викладі матеріалу, так і в оформленні, століттями був невідомим для мовознавців. Указано, що лише завдяки В. Ягичу "Grammatica" І. Ужевича стала знаною в славістиці, натомість для української лінгвістики цю працю відкрили О. Горбач, І. Білодід та Є. Кудрицький лише в другій половині ХХ ст. Наголошено, що українські лінгвісти і в Україні, і поза її межами працювали саме з копією арраського манускрипту.

Уперше не лише в українському мовознавстві, а й у славістиці (після В. Ягича) авторка пропонованої студії отримала унікальну можливість працювати з оригіналом манускрипту "Grammatica Sclavonica. XVII" І. Ужевича, який зберігається в Аррасі. Зокрема, установлено назву (без указівки на автора) та номер, під яким сьогодні зберігається рукопис (Grammatica Sclavonica (XVII); 989 (CGM 281)), а також уточнено назву місця збереження цієї памʼятки – Медіатека абатства Сен-Вааст Муніципальної бібліотеки м. Аррас, Франція (Mediathèque de lʼabbaye Saint-Vaast de la Bibliothèque municipale d’Arras, France).

Висловлено також певні припущення та міркування щодо історії рукопису "Grammatica Sclavonica" І. Ужевича, а також проаналізовано досі невідомі факти, зокрема досліджено окремі палеографічні особливості манускрипту, здійснено спробу встановити мецената, якому могла би бути присвячена граматика 1645 р.

ГРАМАТИЧНА СИСТЕМА ПОКУТСЬКОЇ ГОВІРКИ С. ПРУТІВКА (КАРЛІВ) КОЛОМИЙСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Л. Колєснік — 2025-04-23

Cтаття присвячена аналізові основних граматичних рис однієї говірки як системи. Обʼєкт досліження – давня старожитня говірка с. Прутівка (Карлів) на Снятинщині. Подано історичні відомості про населений пункт та основні віхи його історії. Проаналізовано дотеперішні наукові студії про говірку.

Матеріалом для дослідження слугували власні авторські записи з говірки, здійснені 2017 року від мешканців села старшої вікової формації. Мовні знаки, що репрезентують фонетико-граматичні риси говірки, виокремлено методом суцільного вибирання з транскрибованого тексту.

Для аналізу матеріалу основним у розвідці обрано описовий метод.

Докладно проаналізовано побутування фонетико-граматичних рис, зокрема щодо іменних частин мови: рід іменників, словозміну, особливості діалектних прикметників, їх ступенювання, форми давніх займенників, творення складних числівників. Описано низку діалектних прислівників. Особливу увагу приділено системі діалектного дієслова, зокрема творенню форм давноминулого та майбутнього часу, аналізу діалектного дієвідмінювання.

Серед синтаксичних особливостей говірки наголошено на функціонуванні прийменниково-відмінкових конструкцій в об’єктних та обставинних значеннях (часу, місця, способу дії тощо).

Закцентовано на поширенні особливих форм власних імен, традиційних звертань, послідовному вживанні усічених імен та форм кличного відмінка, т. зв. пошанної множини, діалектних етикетних формул та фразем, що увиразнюють усне діалектне мовлення, надають йому експресивності.

Проаналізовані риси загалом притаманні більшості покутських говірок, виявляють високий функціональний потенціал у говірці, свідчать про стійкість її граматичної системи до нівеляції.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ЯК ОДНА З НАЙВАЖЛИВІШИХ ПРОБЛЕМ У РАМКАХ СУЧАСНОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА

Н. Нагорнюк — 2025-04-23

У статті проаналізовано етапи становлення трансформаційної теорії перекладу. Вона ґрунтується на теоретичних засадах генеративної граматики Н. Хомського та акцентує увагу на неминучості змін, яких зазнає вихідний текст під час перекладу для адекватного та еквівалентного відтворення змісту, що особливо важливо для художніх творів. Згідно з цією теорію вважають, що дослівний переклад викривлює текст, оскільки не викликає в читача цільовою мовою таких самих емоцій та спонукань, що й у носія джерельної мови. Поява в науковому обігу трансформаційної теорії перекладу збіглася з явищем, відомим у західному перекладознавстві як "культурний поворот", тобто зміщення акцентів у дослідженні перекладу на його функцію посередництва між культурами. Узагальнено основні тлумачення поняття "перекладацькі трансформації" та підходи до їх класифікації, а саме за характером одиниць мови оригіналу, за формальними ознаками та за прямим або опосередкованим характером прийомів перекладу. Методом суцільного вибирання з романів Агати Крісті "Випробування невинуватістю" та "Карибська таємниця" відібрано інфінітивні та герундіальні конструкції англійської мови, які були співвіднесені з відповідними українськомовними перекладами Н. Хаєцької, виданими у 2017–2018 роках із використанням комплексної класифікації перекладацьких трансформацій, запропонованої З. І. Кучер, М. О. Орловою та Т. В. Редчиць. На основі цього встановлено, що під час перекладу інфінітивних конструкцій переважно використовують лексико-семантичні трансформації, а герундіальних конструкцій — здебільшого граматичні. Це свідчить про те, що наявність чи відсутність формальної відповідності між певними граматичними одиницями джерельної та цільової мови впливає на вибір стратегії сучасними перекладачами.

ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ ЗАГОЛОВКІВ: ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

С. Притула — 2025-04-23

У статті порушено актуальне питання феномену заголовків творів мистецтва, літератури та кінематографу і їхніх функційних та типологійних особливостей. З’ясовано, що заголовок має двоїсту природу, оскільки його співвідносять з частиною тексту, і сприймають як форму існування позатекстової дійсності. Водночас обґрунтовано положення про те, що заголовок може бути відсутнім у літературному чи в мистецькому творі, натомість, замість нього можуть бути використані цифрові позначення або перші рядки поетичного твору (такі заголовки Дж. Левінсон визначає як "порожні"), водночас відсутність заголовків нехарактерна роботам у сфері кінематографу, позаяк усі аудіовізуальні твори, представлені в каталозі фільмів Державного агентства України з питань кіно, містять назву, яка є заголовком фільму.

Крім того, окреслено підходи науковців до диференціації типів заголовків. Зокрема, Ж. Женетт розглядає заголовок як паратекстуальну одиницю, що функціонує у складі перитексту та епітексту, а також виокремлює його позначальні, тематичні, рематичні та конотативні функції. Дж. Левінсон виокремлює три групи заголовків на основі референтної, інтерпретаційної та адитивної функції. Дослідник Г. Левін для дослідження назв творів уводить термін "титологія", на його думку заголовок слід вважати літературним жанром, оскільки без наявності основного тексту він беззмістовний.

Проаналізувавши різноманітні підходи до визначення заголовка, доводимо, що заголовок – це номінативна одиниця, однак вона не тотожна термінові "назва твору", оскільки, окрім номінативної функції, заголовок виконує низку інших функцій (наприклад: інформативну, експресивну, апелятивну, емотивну, тощо), залежно від підходу науковців до їх диференціації.

ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ У МОВОТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ ФЕДОРА ПОТУШНЯКА)

Г. Сньозик — 2025-04-23

Стаття присвячена висвітленню питання функціювання поняття "художній образ" у сучасній філологічній науці, а також аналізу художніх образів поетичної мовотворчості Федора Потушняка. У проблематиці дослідження мовної особистості письменника художній образ посідає чільне місце. Аналізуючи художній образ, авторка акцентує на ключових елементах поетичного твору, які допомагають передати емоції, ідеї та світогляд автора.

У дослідженні визначено й описано художні образи на основі тематичних напрямків: природа, людські почуття, філософські роздуми та культурний контекст. Підкреслено, що однією з ключових характеристик творчого стилю Ф. Потушняка є природа як віддзеркалення душі самого поета. Через художні образи, які відображають людські почуття, письменник вправно передає усю складність та неоднозначність емоцій та почуттів людини. Тут він послуговується низкою виражальних засобів: метафорами, порівняннями, символами тощо. У поетичній мовотворчості письменника часто з’являються художні образи, які спонукають замислитися над питаннями життя, смерті та сенсу існування. Такі художні образи зазвичай є абстрактними, вони підкреслюють глибоку філософічність творчості автора та його пошуки відповідей на загальнолюдські філософські питання. Відзначено також художні образи в мовотворчості Ф. Потушняка, що відображають культурний контекст. Письменник часто звертається до української культури, фольклору та народних традицій. Зазначено, що, інтегруючи українські фольклорні мотиви у свою поетичну мовотворчість, письменник збагачує її національним колоритом, підкреслює глибокі корені українського народу. Художні образи, пов'язані з народними звичаями, легендами та міфами, додають його поезії багатого культурного змісту. Ті чи ті елементи метафорично стають виразниками колективної пам’яті та ідентичності.

У статті наголошено, що поезія Федора Потушняка глибоко відтворює людську душу через створені ним художні образи, пронизані символікою та метафорами, це робить його творчість актуальною та значущою для української літератури.

МОВА ЯК "ОСЕЛЯ БУТТЯ" В МИСТЕЦЬКОМУ ТА НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ ВОЛОДИМИРА САМІЙЛЕНКА

О. Староста — 2025-04-23

У статті проаналізовано погляди одного з провідних українських авторів кінця XIX – початку XX століття Володимира Самійленка на роль рідної мови для української нації та феномен мови в контексті земного буття. Досліджено інтерпретацію мови та пов’язаних із нею концептів ("слово", "пісня", "дума" "поезія", "творчість"). З’ясовано, що письменник, спираючись на шевченківські традиції, розглядав українську мову як фундамент буття й головний інструмент вираження ідентичності нації, вмістилище її історичної пам’яті (твори "Українська мова (Пам’яті Т. Шевченка)", "Привіт Буковині", "Україні"). Будучи противником силових протистоянь, В. Самійленко також вірив у силу слова як інтелектуальної зброї й закликав сучасників послуговуватися цим могутнім знаряддям (цикл "Ямби"). Митець звертався й до природи словесної творчості: розвивав ідею про поезію (пісню) як божественний дар та інструмент духовного очищення й просвітлення ("Пісня"), джерело пізнання й засіб самовдосконалення ("Орел", "Елегії"). Вершиною розвитку цих ідей та мотивів став образ-символ поезії як непереборної сили й незнищенної субстанції, здатної пережити саме людство ("Не вмре поезія"). У зв’язку з цим В. Самійленко звернув увагу на комунікаційну функцію мови й навів приклад міжнародної мови (есперанто) як шанс людського виду на виживання через порозуміння, яке дало б змогу зупинити постійні криваві конфлікти (поема "Гея").

У статті також розглянуто мовознавчі погляди В. Самійленка, висловлені в статтях "Дбаймо про фонетичну красу мови" й "Чужомовні слова в українській мові", а також у рецензіях на художні та наукові тексти. Зазначені праці написані на високому фаховому рівні, а спостереження автора щодо орфографічних, лексичних та стилістичних норм української літературної мови досі залишаються актуальними. Літературно-критична й наукова діяльність В. Самійленка доповнюють лінгвофілософські мотиви його творчості й демонструють прагнення письменника оберігати рідну мову від деструктивних впливів і сприяти розвитку у взаємодії з найпоширенішими й найвпливовішими європейськими мовами.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ З МІМІЧНИМИ ТА ВІЗУАЛЬНИМИ КОМПОНЕНТАМИ В МЕДІАТЕКСТІ ЯК ЗАСОБИ ЕМОЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ЧИТАЧА

І. Струк — 2025-04-23

Антропоцентричний підхід до вивчення лінгвістичних явищ, особливості життя людини, її уподобання, звички, поведінка, емоційний стан потребують зосередження уваги на характеристиках номінативних процесів, сприяють виявленню загального, спільного та неповторного в етнокультурному мовному просторі. Не залишаються поза увагою й пріоритетні напрями пізнання, що повʼязані з мовною та мовленнєвою специфікою комунікативної поведінки мовців. Вивчення останнього аспекту неможливе без всебічного аналізу невербальної комунікації, що є важливим складником взаємодії між представниками того самого лінгвоколективу.

Стаття присвячена дослідженню емоційного впливу фразеологізмів із мімічними та візуальними компонентами в сучасному медіатексті. Такі фраземи завдяки своїй образності та емоційній насиченості підсилюють вплив тексту, сприяючи формуванню в читача певного емоційного стану. Мета дослідження – виявлення специфіки функціонування стійких висловів, які містять мімічні та візуальні складники, та їхнього впливу на емоційне сприйняття авдиторії. Особливу увагу приділено аналізу фразеологічних одиниць із соматичними одиницями, що репрезентують емоційний стан мовця (радість, щастя, сум, гнів, здивування тощо).

Важливим аспектом дослідження є вплив міміки на взаємодію з аудиторією в медіапросторі, де фразеологізми з мімічними компонентами роблять тексти емоційно виразними та допомагають краще передати ставлення автора до подій. Стаття демонструє, як активне використання фразеологізмів із мімічними компонентами створює емоційний контекст, підсилює ефект сприйняття медіатексту та полегшує розуміння авторських намірів. У дослідженні закцентовано на важливості невербальної комунікації в сучасних медіа та значенні метафоричних конструкцій у відображенні соціальних стереотипів поведінки через міміку.

У статті також проаналізовано фразеологізми з візуальними компонентами, які відображають внутрішній стан людини, її емоції, думки та бажання через погляд. Окремо репрезентовано фразеологізми, що характеризують рухи очей, інтенсивність погляду та емоційне забарвлення, підкреслено важливість цих фразеологізмів для комунікативної поведінки та здатності мовця передавати не лише інформацію, але й емоційні реакції.

ДІЄПРИКМЕТНИК ТА ДІЄПРИСЛІВНИК У КОПІЯХ ПРИВІЛЕЇВ КИЇВСЬКОМУ МІСЬКОМУ МАГІСТРАТУ

В. Титаренко — 2025-04-23

У статті схарактеризовано особливості вживання дієприкметникових та дієприслівникових форм у копіях привілеїв, виданих Київському міському магістрату. Пам’ятка створена в першій половині XVIII століття для власних потреб К. Кричевця. Тексти грамот копіювалися і перекладалися, тому для них характерні лінгвальні ознаки XVI–XVII і XVIII ст. Спостережено проникнення великої кількості рис старослов’янської мови, зокрема й дієприкметникових форм на -щий, які не були властиві для попереднього періоду пам’яток ділового стилю. Відзначено широке використання активних дієприкметників на -чий. Широко представлено пасивні форми на -н-: Характерною особливістю в написанні таких форм є дві букви -нн-.

Також виявлено в невеликій кількості активні дієприкметники з формантом -вш- та пасивні із суфіксом -м-, -т-.

З-поміж аналізованих форм ужито невелику кількість на -л-. Засвідчено кілька словоформ, утворених від давніх основ: вземши, доведши, принемши, які вжито паралельно з новішими. Поодиноко дієприкметники поєднано зі зворотною часткою ся / се, яка могла бути й у препозиції, і в постпозиції. Після шиплячих поряд із формантом -ен ужито фонетичний варіант -он.

У пам’ятці також засвідчено активне використання дієприслівників із різними суфіксами -учи (-ючи), -ачи (-ячи), -ши, -вши. Виявлено функціонування в аналізованому тексті дієприслівників із часткою ся /се, яка частіше закріплена після дієприслівника й поодиноко написана перед ним.

Зіставлення з іншими пам’ятками аналізованих форм демонструє, що в подібних текстах XVI–XVII століть дієприкметники та дієприслівники активно використовувалися й творилися за такими ж моделями як і в представленому конволюті.

На синтаксичному рівні аналізовані дієприкметники виступають непоширеним та поширеним означенням (дієприкметниковим зворотом) та в ролі присудка; дієприслівник функціонує як одиничний, так і в складі звороту, виступаючи в ролі обставини.

АПЕЛЯТИВНІ ОЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ ЯК МОТИВАТОР ПРІЗВИЩ БОЙКІВ

Н. Хібеба — 2025-04-23

Статтю присвячено дослідженню бойківських прізвищ як регіональному об’єкту антропоніміки, зокрема здійснено лексико-семантичний аналіз прізвищ бойків, мотивованих особовими апелятивами.

Акцентовано, що дослідження прізвищ різних теренів функціювання мови важливі з огляду на відображення в них локальної лексики, фонетики, граматики, актуальні як джерело пізнання соціальних, культурних та етнічних особливостей мовців, адже особливо яскраво демонструють звʼязок між мовою і культурою, традицією. Розгляд цих антропоодиниць дасть змогу відповісти на запитання щодо походження та розвитку, лексико-семантичних, словотвірних і мотиваційних особливостей прізвищ Бойківщини, їх морфемного, граматичного складу та ін.

У результаті онімізації завдяки семантичному словотворенню апелятиви переходять у прізвища безпосередньо або через прізвиськотворення. В основах прізвищ, мотивованих апелятивами зі значенням особи, відображено найрізноманітнішу характеристику першоносія назви.

Дослідження відапелятивних основ, відображених у прізвищах бойків, дало змогу змоделювати шість тематичних груп антропоодиниць. Звернено увагу, що важко однозначно зʼясувати мотивацію формування деяких бойківських прізвищ, які могли утворитися від апелятивів різної семантики Відзначено високу активність антропоодиниць тематичних груп "Назви людини за професією, родом занять", "Назви людини за зовнішніми ознаками", "Назви людини за внутрішніми ознаками"; менш продуктивна ‒ "Назви людей, повʼязані з міфологічними уявленнями". Виявлено значну частотність і поширеність одних прізвищ та спорадичність, оказіональність інших.

Аналіз прізвищ бойків, утворених від апелятивних означень осіб, розгортає перспективу порівняльного аналізу прізвищевої системи різних теренів функціювання мови для окреслення українських прізвищ як складової антропонімії.

БУКТРЕЙЛЕР У ВИДАВНИЧОМУ ДИСКУРСІ (НА МАТЕРІАЛІ КНИГ У ЖАНРІ ФЕНТЕЗІ)

Л. Білоконенко — 2025-04-23

У статті автор аналізує буктрейлер у системі паратекстів видавничого дискурсу. Зазначено, що для композиції книги важливі три рівні: власне текст, авторський паратекст і видавничий паратекст. Дискурсивні жанри видавничого паратексту відмежовують основний текст книги й авторський паратекст. Окреслено дві категорії паратексту: перитекст – елементи, що фізично оточують текст автора; епітекст – елементи поза текстом, але пов’язані з ним. Акцентовано на потребі критичного осмислення й удосконалення наукового витлумачення нового жанру видавничого дискурсу – буктрейлера, у якому реалізують авторський текст, видавничий та авторський паратексти. Він має інтегративний характер, поєднує епітекстові елементи з перитекстовими.

Мета дослідження – визначення місця буктрейлера в системі видавничого дискурсу. Завдання: окреслити ознаки інституційного видавничого дискурсу; з’ясувати місце буктрейлера в системі паратекстів; установити типи буктрейлерів до книг у жанрі фентезі, що демонструють єднання власне тексту, авторського та видавничого паратекстів.

Автор констатує: буктрейлери – короткі рекламні відеоролики, що відображають сюжет книги та спрямовані на її просування. Як показав аналіз фактичного матеріалу, структура та зміст буктрейлерів до книг у жанрі фентезі варіюються залежно від видавничого та авторського паратексту. Усі канали подання інформації про книгу (зображення, текст, музика) доповнюють один одного, забезпечують цілісність сприйняття власне художнього тексту. Запропоновано виокремлювати три типи буктрейлерів до книг у жанрі фентезі. За способом подання інформації описано буктрейлери епічні, які пропонують споживачам загальну інформацію про книгу й окреслюють її основну сюжетну лінію; емоційні, що фокусуються на почуттях та емоціях глядача; буктрейлери-загадки, які прикривають інформацію про книгу та спонукають глядачів більше дізнатися про неї. За стилем описані буктрейлери ігрові, у яких актори розігрують фрагменти з твору, й анімаційні, де авторський текст представлений мистецтвом малюнків. Ігрові й анімаційні буктрейлери можуть бути різними за способом подання інформації. Автор робить висновок, що категоризація медіапродукту залежить, по-перше, від авторського та видавничого паратекстів, по-друге, від власне тексту в жанрі фентезі.

ВЗАЄМОДІЯ ЖАНРОВИХ СИСТЕМ ЯК ПРОБЛЕМА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

М. Лановик — 2025-04-23

У статті порушено проблему визначення поняття жанрової системи та взаємодії жанрових систем у літературі. На основі аналізу навчальних та довідкових видань із літературознавства констатовано необхідність чіткішої дефініції терміна "жанрова система" та відмежування цього терміна від поняття "жанрової класифікації".

Послуговуючись концепцією жанрових систем Нонни Копистянської, автори пропонують внести уточнення, зокрема доповнити її ще одним складником – жанровою системою національної літератури. Метою дослідження постає осмислення взаємодії жанрових систем на різних рівнях: жанрова система автора, жанрова система напряму / епохи, національної літератури й у глобальних масштабах – Заходу і Сходу в їх взаємодії. На прикладах із різних національних літератур та культурно-історичних епох розглянуто процеси впливу авторської системи жанрів на жанрові системи вищого рівня – у межах однієї національної культури та в міжнаціональному контексті. При цьому враховано не лише літературознавчі параметри, а й культурологічні, ідеологічні тощо.

Використання герменевтичного підходу із залученням ширших контекстів, культурно-історичного, психологічного методів, індукції та дедукції дає змогу розглядати проблему від найменших виявів до ширших явищ і узагальнень та у зворотному порядку – від загального до одиничного; залучення методів системного аналізу увиразнює цю проблему багатогранно та з урахуванням широких культурних та часових пластів.

У висновках констатовано, що приклади численних взаємодій, зокрема міжнаціональних впливів, виводять дослідження на вищий рівень – між сферами більшого узагальнення поза межами красного письменства, що в перспективі може бути предметом розгляду окремої наукової розвідки.

ІМАГОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ РОМАНУ ІРЕН РОЗДОБУДЬКО "НЕЙМОВІРНА. ОДА ДО РАДОСТІ"

Н. Мельник — 2025-04-23

У статті порушено питання, пов’язані з імагологічними параметрами роману сучасної української письменниці Ірен Роздобудько "Неймовірна. Ода до радості".

Актуальність статті полягає у визначенні провідних характеристик етнообразів роману, що увиразнюють його ідейні координати.

Мета дослідження ‒ визначення імагологічних параметрів роману Ірен Роздобудько "Неймовірна. Ода до радості".

Важливими категоріями в процесі осмислення ідейного змісту роману визначено концепти свій /інший/ чужий, що оприявлюють найважливіші складові ціннісної картини світу представників різних національних типів.

Крізь призму свідомості героїчної особистості національної визвольної боротьби Олени Теліги в романі висвітлено ключові проблеми українського історичного буття, відображено процеси формування національної свідомості, осмислено екзистенційні чинники розуміння особистістю сенсу людського життя у вимірах української ментальності.

Образна система твору презентує різні національні типи, мірою оцінки яких центральною героїнею твору є ставлення до української теми, історії національно-визвольних шукань українського народу. Представники, загальні моделі інших культур сприймаються крізь об’єктив усвідомленої національної ідентичності Олени Теліги, її світоглядних орієнтирів, що базуються на розумінні історичної місії свого покоління, здатності до самопожертви. Вихована на європейських цінностях, свідома національного коріння, жінка своїм життям демонструє духовний аристократизм, єдність слова й чину, громадянську відвагу, твердість і послідовність у діях, притаманні найкращим представникам української національної еліти.

Автообрази (образи етнокультурного Я) та гетерообрази (образи іншого) сприяють увиразненню ідейно-художньої концепції роману.

Акцентовано на глибокому розумінні письменницею історичних, політичних, ідеологічних, енопсихологічних чинників буття українського народу, актуальності роману в добу сучасних трагічних випробувань.

ЕЗОПІВСЬКІ ТРАДИЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

І. Онікієнко — 2025-04-23

У статті проаналізовано класичні зразки байкарської творчості П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Л. Глібова в контексті байкового епосу античності та раннього українського Просвітництва, пов’язаного з творчістю Г. Сковороди. Досліджено наслідування письменниками п. п. ХІХ ст. езопівського класичного канону та виявлено специфічні самобутні риси в їхніх малих оповідних жанрах. Відзначено, що такі першоджерела нової української літератури, як усна народна творчість, байковий епос античності та наснажена філософськими роздумами про людську природу творчість Г. Сковороди, зумовили її повчальний та сатиричний зміст.

Сковородинські просвітницькі ідеї про "сродну працю", сердечну любов, згубність заздрощів та пристрасті до збагачення були близькими до стоїчного ідеалу античних байкарів Езопа та Федра, що виражався в стоїчному розумінні долі, високій оцінці індивідуальної свободи, здатності до самообмеження. У дослідженні зіставлено фабули байок Езопа "Бджоли, Трутні й Джміль" та Федра "Бджоли і Трутні перед судом Оси", а також простежено їх переосмислення відповідно до ідеї "сродної праці" в байці Г. Сковороди "Бджола та Шершень". Продемонстровано, як у байкарській творчості українських просвітників реалізовано ідеї античних байкарів про розум і глупоту, трансформовано повчальні поради римського поета Горація щодо літературної творчості, як прагнення досягти індивідуальної свободи втілилося в ідеї можливого скасування кріпацтва. Досліджено природу гумору українських просвітників, який, хоч і не сягав рівня критики соціальних підвалин життя, усе ж був спрямованим проти паразитизму, самодурства й жорстокості панства. Простежено розвиток федрівського сюжету з байки "Гора-породілля" в байці Є. Гребінки "Могилині родини". Байкарську творчість "українського Езопа" Л. Глібова проаналізовано з позиції творчого засвоєння в ній езопівських сюжетів.

Розглянуто значення поняття "езопівська мова" як захисної ідеології проти російської цензури в українській літературі ХІХ ст.

КОНЦЕПЦІЯ ІНКЛЮЗИВНОСТІ У ТВОРІ ДЕНІЕЛА КІЗА "КВІТИ ДЛЯ ЕЛДЖЕРНОНА"

А. Полторацька — 2025-04-23

У статті досліджено проблему інклюзивності в художньому творі "Квіти для Елджернона" Деніела Кіза з літературознавчої та психолінгвістичної позицій. У дослідженні розглянуто, як роман репрезентує персонажа з особливостями інтелектуального розвитку та зображує його взаємодію із суспільством у контексті інклюзії. Особливу увагу приділено еволюції мовлення головного героя – від примітивного й неструктурованого до високорозвиненого, а згодом регресивного. Цей художній прийом не лише відображає когнітивну трансформацію персонажа, а й дає підстави глибоко розкрити його внутрішній світ, ефективно викликаючи емпатію читачів.

Установлено, що водночас роман виявляє стигматизацію та упередження, із якими стикаються люди з інтелектуальними порушеннями, водночас утверджуючи безумовну цінність кожної людини, незалежно від її інтелектуальних можливостей. Завдяки оповіді, що "занурює" читача в суб’єктивний досвід головного героя, у романі "Квіти для Елджернона" репрезентовано "негативні" стереотипи про людей із когнітивними особливостями та висвітлено етичні дилеми, пов’язані зі ставленням до таких людей у суспільстві.

Крім того, у романі простежуємо шлях головного героя через різні суспільні реакції – спочатку він переживає насмішки та непросте ставлення людей, згодом стикається з відчуженням через інтелектуальну перевагу, а врешті-решт стає об’єктом жалю після втрати когнітивних здібностей. Підкреслено важливу роль мови як ключового наративного інтересу, що посилює емоційну глибину роману.

У підсумку дослідження ррбимо висновок, що "Квіти для Елджернона" – визначальний зразок сучасної літератури, що впливає на формування толерантності, підвищуючи обізнаність про людей з особливими потребами. Залучаючи читача до переживань головного героя, автор закликає до більшої емпатії та до усвідомлення цінності людської особистості.

МАРОККАНСЬКИЙ СВІТ У ЖІНОЧОМУ ПОДОРОЖНЬОМУ ПИСЬМІ

О. Чаплінська — 2025-04-23

У статті з’ясовано, що в західноукраїнській літературі міжвоєнного двадцятиріччя спостережено інтерес до подорожніх описів, різних форм візуалізації Іншого й фіксації побаченого. Жіноче подорожнє письмо цього періоду представлено доробком Софії Яблонської й Олени Кисілевської, які в подорожніх описах поєднали о-мовлення Іншого та його світу з потенціалом фотографії. Установлено, що спільним для них у подорожньому досвіді стало французьке Марокко, проте в подорожньому письмі авторки занотували відмінну рефлексію марокканського світу. Для Софії Яблонської кількамісячна подорож була екзистенційним проєктом. Мисткиня пізнавала східне, спираючись на власний "досвід світу" і фокусуючись переважно на автентичних елементах марокканського світу. Від першого дня подорожі вона розповідає про своє "оп’яніння" Марракешем, на центральній площі якого юрба щоденно отримувала безліч пропозицій утамувати жагу дійств, видовищ і радощів. За зверхньою вбогістю арабського світу Софія Яблонська розгледіла його багатства, жагу життя, кольорову феєрію, гостинність. Аргументовано, що модус східного вона розкриває через сексуальність жінки, тому її письмо "свого роду авторське “поетичне кіно” нон-стоп" (О. Забужко), у якому представлено асамбляж жіночих образів. У її о-мовленні світу превалює "жива обсервація" (М. Рудницький) та "“апетитний” стиль" (О. Дніпровський). Констатовано, що заохочена оповіддю своєї попередниці Олена Кисілевська воліла теж пізнати "чар" екзотичної країни, але обрала відмінну стратегію подорожування. Дбаючи про комфорт кількаденної подорожі, вона скористалась туристичною пропозицією й водночас втрапила в пастку "інструкцій-обмежень" провідника та орієнтальних кліше. У її описі східного превалює нужденність, бідність, бруд, "муравлисько" маси людей, неволя арабської жінки, а також усвідомлення того, що ще залишилося щось непізнаним, загадковим і таємничим. У подорожньому письмі авторок потрактовано "прозору блакить неба" Софії Яблонської та "шафірове небо" Олени Кисілевської як метафори марокканського світу.

ФЕНТЕЗІ "ВОВЧІ ЗЕМЛІ" НАТАЛІЇ ЗАРУДНЮК: СТРУКТУРА, ТОПОС, ГЕРОЇ

О. Юрчук — 2025-04-23

У статті зосереджено увагу на структурі роману, специфіці моделювання місця, образів у фентезі "Вовчі землі" Наталії Заруднюк. У дебютному романі, що побачив світ у видавництві "Віхола" (цикл "По той бік"), авторка створює ірреальний світ (передбачуваний для цього жанру середньовічний топос), заповнюючи його персонажами з фольклору та міфів (переважно слов’янська та скандинавська міфологія). Але в цьому паралельному світі магії й чаклунства герої мають ті самі моральні дилеми, що й у реальній дійсності (протистояння добра й зла, у якому є місце зраді й самозраді, пошуку себе, подоланню травматичного досвіду минулого й самопрощенню).

Зауважено, що сюжет твору – своєрідний мікс авантюри та героїки з обов’язковими мандрами та війнами. Перед читачем ‒ історія юнака без пам’яті, який опиняється на Межі – місце, що стає йому прихистком від людей та альвів, і знайомиться зі сліпою характерницею, відункою, князівною Альвах. З одного боку, це знайомство затягує героя у вир державного перевороту, магії, з іншого – саме воно дає йому шанс позбутися статусу втікача й злочинця-зрадника. Наталія Заруднюк майстерно переплітає дві сюжетні лінії, розтягуючи подію в часі, інтригуючи. Історія хлопця-втікача окреслена в пролозі, але долі героїв перетинаються лише в середині першого розділу. У підрозділ "Куди веде стежка" авторка вводить текстовий повтор із прологу й у такий спосіб пов’язує дві сюжетні лінії, які надалі розгортаються як одна й центральна.

Зазначено, що роман досить вдало структурований: містить три розділи ("Межа", "Вовчі землі", "Дім"), кожний із яких маркує певний топос (оповіді передує мапа, яка дає змогу читачеві візуалізувати місце дії). Перед читачами не просто місця дії, а цілком логічно вибудувана система розташувань, що підкорюється основній меті – центральні персонажі мають віднайти втрачене (індивідуальну пам’ять, дім). На такі думки наштовхує й меседж-посвята від авторки: "утраченому та знайденому присвячується". Варті також уваги епіграфи, що передують кожному розділу й підрозділу, підкреслюючи (почасти розшифровуючи) сюжетні лінії. Наталія Заруднюк залишає натяки-сліди чужого тексту, що гармонійно вписуються в загальну структуру оповіді.