Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки

НОВАТОРСТВО НОВЕЛИ ІВАНА ФРАНКА "СОЙЧИНЕ КРИЛО": ГЕНДЕРНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2023-11-21T09:47:09+02:00

У статті розкрито модернізм видатного українського письменника Івана Яковича Франка в зображенні гендерно-психологічних аспектів міжособистісних стосунків персонажів новели "Сойчине крило", які органічно пов'язані з національними особливостями соціального життя українців. Досягнуто поставленої мети завдяки вирішенню основних завдвнь щодо особливостей жанру та суті назви новели, висвітлення складних життєвих обставин, які довелося подолати героям твору, щоб віднайти своє власне призначення. Відображено жанрові особливості твору, його новаторський характер завдяки яскраво вираженому конфлікту почуттів чоловіка та жінки. Проаналізовано вчинки, зумовлені життєвими обставинами та особливостями внутрішнього світу головних героїв. Спростовано стереотипні уявлення щодо ролі представників різної статі в суспільстві, де провідна роль у різних ситуаці яхвідводилася чоловікові.

З’ясовано, що культура особистого життя людини тісно пов’язана з ментальністю окремого народу, з морально-етичними традиціями та звичаями. Доведено, що саме жінка може бути біологічно та емоційно сильнішою за чоловіка у вирішенні складних життєвих проблем. Відстежено глибокий психологізм у розкритті мотивів, що спонукали героїню твору до прагненя покарати Хому за його зверхність, нещирість у стосунках, награність у поведінці. З'ясовано причини, які призвели до повного відречення від суспільного життя колись активного громадсьго діяча. Розкрито глибокі душевні переживання персонажів на шляху до усвідомлення неможливості штучно зрежисувати життя відповідно до усталених стереотипів, потреби бути в гармонії із власною природою. Проаналізовано влучність авторських художніх прийомів – переплетіння листа й щоденника, драматичних ситуацій та ніжних, ліричних і водночас скептичних спогадів про них; відображено роль художньої деталі як однієї зі складових розкриття внутрішнього світу персонажів. Виявлено характерні ознаки раннього українського модермізму, що стосується незвичайної форми викладу поєднання буденного реального життя й романтичних стосунків.

"ІНАКШИЙ СВІТ": ПРОЗА НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ

2023-11-21T10:10:34+02:00

Дослідження присвячено основним ідейно-естетичним, жанрово-стильовим, історико-культурним особливостям художньої прози Наталени Королевої. Як чільні елементи художнього світогляду і мислення письменниці розглянуто історизм і католицизм, прикметні для її прозових творів різного жанру та стилю. У фокусі аналізу – три ключові романи письменниці, написані в міжвоєнний період: "Предок", "Сон тіні", "1313", а також деякі аспекти їхньої поетики. Королевин історизм визначається як такий, що поєднав у собі наукове (зокрема, археологічне) знання, релігійно-філософський досвід і художню інтуїцію письменниці. Підкреслено складність і неоднозначність взаємин Н. Королевої з католицизмом – від абсолютизації до підважування християнських догм, звернення до історій релігійних єресей (на кшталт катарів, альбігойців). Зазначено, що в Н. Королевої християнська міфологія органічно пов’язана з європейською культурною традицією і є її частиною, а християнство письменниця розуміла як першооснову європейських духовних і культурних цінностей. Переконання письменниці про взаємодію історії, релігії, культури та літератури позначилися на низці її художніх творів, які ґрунтуються на євангельських сюжетах, середньовічних містеріях і народних легендах. Кожен зі згаданих творів Н. Королевої сприймається як цілісне, однак пов’язане з іншими творами письменниці художнє явище, створене на основі її студій античної, середньовічної, ранньомодерної історій. Роман "Предок" розглянуто як авторську індивідуально-міфологічну візію історії власного роду і як твір, який, синтезувавши різні жанрові різновиди (родинної хроніки, роману-подорожі, історичного роману), засвідчив увагу авторки до соціокультурних, історичних і релігійно-духовних особливостей людини ранньомодерної доби. Указано на зв’язок Королевиного "Сну тіні" з жанром "археологічного роману" й деякими його зразками (зокрема, "Імператором" Ґеорґа Еберса). Роман "1313" сприймається як авторська спроба художньо зобразити мотив зустрічі людини з дияволом у морально-психологічному, культурно-філософському й міфологічному контекстах середньовічної Європи. Наголошено на історичному й культурологічному змістах Королевиної прози, її художньо-естетичному й ідейному потенціалах.

МОДУС СПОГАД У ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ ТВОРІВ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ

2023-11-21T10:34:23+02:00

У статті розглянуто специфіку та функції спогадів у структурі малих прозових жанрів Наталени Королеви. Авторка статті акцентувала на особливостях моделювання оповіді, котра розгортається у формі спогадів. Мета статті полягає в тому, щоб аналітично осмислити місце та функції спогадів у структурі сюжету малої прози Наталени Королеви.

У результаті аналізу було з’ясовано, що спогад варто розглядати як важливий компонент автобіографічної пам’яті, адже саме такі спогади належать до персональних та демонструють особистий досвід наратора. У спогадах автобіографічної пам’яті Наталени Королеви переживання себе як суб’єкта досвіду реалізується завдяки постійному вживанню таких персональних займенників: "я", "мені".

Помічено, що композиційно спогад у структурі оповідань Наталени Королеви зазвичай розміщений у пролозі, де авторка обґрунтовує причини, мотиви його реанімації та презентації, зазначає його значущість для її автобіографічної пам’яті. Ось тому письменниця вказує дату, рік або ж конкретне місце подій, що надає такими спогадам переконливості та достовірності, а також підкреслює їхню важливість у формуванні життєвого досвіду авторки.

У більшості оповідань переважають епізодичні спогади, але є й такі, у яких презентовані значущі події в житті оповідачки, котрі стали для неї визначальними, карколомними. Окрім спогадів про пережитий досвід власних мандрівок, Наталена Королева легко ділиться з читачем спогадами про особистостей, із якими була знайома, та пропонує власні міркування про їхню долю, характеризує їхнє життя, виявляє свої симпатії чи антипатії. Саме в таких спогадах вона максимально відверта перед читачем.

Відзначимо, що в спогадах письменниця послуговується інтертекстуальними включеннями, котрі значно увиразнюють усі пережиті Наталеною Королевою емоції, а особливо під час її далеких археологічних мандрівок. Зазначимо, що інтертекстуальні включення в структурі спогадів також виконують певні функції, а саме: акцентуальні, образотвірні, ілюстративні.

У спогадах письменниця рефлексує власний життєвий досвід, а її згадки стають своєрідними маркерами минулого життя, за яким вона сумує, ностальгує.

ЛІТЕРАТУРНО-ФОЛЬКЛОРНІ ДЖЕРЕЛА "ПРИТЧІ ПРО ПРИЯЗНЬ" ІВАНА ФРАНКА

2023-11-21T10:41:00+02:00

У статті проаналізовано літературні та фольклорні джерела Франкової "Притчі про приязнь". З’ясовано, що очевидною основою цього поетичного твору зі збірки "Мій Ізмарагд" був "приклад" "Про напівдружбу" з "книжки життєвих максим, притч та новел" "Disciplina clericalis" (1106 р.) середньовічного письменника Петруса Альфонсі. Простежено тривалу літературну мандрівку (історія зі збірника "Gesta romаnorum" (початок XIV ст.), оповідка із книги "Граф Луканор" (1335 р.) вільєнського князя Хуана Мануеля, новела з "Декамерона" (1353 р.) Джованні Боккаччо) провідного мотиву (друг пізнається в біді) твору. Засвідчено, що кожне з пропонованих джерел входило в орбіту широких наукових зацікавлень Івана Франка. І про книгу Петруса Альфонсі, і про колекцію невідомого автора під назвою "Діяння римські", і про писання Хуана Мануеля, і про збірник новел Джованні Боккаччо дослідник висловив чимало цінних міркувань, відзначаючи суттєвий вплив цих пам’яток на літературну та фольклорну традицію європейських народів. Твори із зазначених книг український учений докладно аналізував, розглядав у контексті національної словесності. Окремо розглянуто фольклорне відгалуження в розвитку популярного сюжету. Виявлено народну казку про перевірку справжності дружби з колекції записів польської фольклористки Софії Рокоссовської "Bajki (skazki) zo wsi Jurkowszczyzny (powiatu Zwiahelskiego, gubernii Wołyńskiej)" (1897 р.), яка з’явилася друком незадовго до початку роботи над поетичною збіркою "Мій Ізмарагд" і, можливо, стала для Івана Франка додатковим і остаточним імпульсом до накладання "власних узорів" на "чужу основу", себто для оригінального опрацювання популярної теми. Також запропоновано порівняльний аналіз окреслених суголосних мотивів та встановлено ступінь їх спорідненості з Франковою притчею.

АПОКРИФІЧНІ ТА АГІОГРАФІЧНІ ЛЕГЕНДИ В ЗБІРЦІ "ЛЕГЕНДИ СТАРОКИЇВСЬКІ" НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ: ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ

2023-11-21T10:57:32+02:00

У статті досліджено оповідання житійного характеру збірки "Легенди старокиївські" Наталени Королевої в контексті інтертекстуальності. Розкрито особливості та художні функції міжтекстових зв’язків у створенні нових художніх полотен. Акцентовано на художній повноцінності апокрифічних та агіографічних легенд у збірці. Описано житія святих, інтерпретованих письменницею в нові сюжети, які тісно переплітаються з Біблією, Євангеліями, історією Київської Русі, Києво-Печерським монастирем та одним із найвідоміших художньо-літературних джерел – "Києво-Печерським патериком" (оповідання про життя ченців монастиря). Зосереджено увагу на євангельських апокрифах, а також на оповіданнях, які вміщені в "Києво-Печерський патерик" ще від заснування Київського монастиря Феодосієм.

Наталена Королева майстерно синтезує відомі розповіді про діяння канонізованих та неканонізованих святих і праведників, а також створює нові образи, акумулюючи увагу на моральних цінностях людства. Авторка підкреслює семантику написаного, важливість та символіко-смислове навантаження свого задуму. В апокрифічних легендах збірки "Легенди старокиївські" Наталени Королевої наявні як генетичні зв’язки, так і подано нове трактування та методологію зчитування житій святих.

У статті акцентовано саме на інтертекстуальному аспекті не як переповідання тексту в тексті, а як первинні тексти слугують відправним естетичним пунктом для створення нових метатекстів.

Запропоновано порівняльну характеристику та аналіз інтерпретованих авторкою апокрифічних оповідань з оригінальними версіями про таких святих, до прикладу, Євангельських Марій, Святого Михайла, апостола Андрія, Аліпія-іконописця, його учня Григорія, ігуменів Теодoсія, Антонія та інших. У процесі дослідження висвітлено доцільність міжтекстових вкраплень та естетичну їх наповнюваність під час роботи з апокрифічними та агіографічними текстами.

МІФОЛОГІЧНИЙ ІНТЕРТЕКСТ У ЦИКЛІ "ЛЕГЕНДИ СТАРОКИЇВСЬКІ" НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ

2023-11-21T11:47:10+02:00

У статті з’ясовано, що в літературознавчій рецепції творчості Наталени Королевої переважають дослідження, присвячені релігійно-філософській проблематиці, інтерпретації євангельської тематики, аналізу її особливого героя – homo religiosus. Інтерес до історіософської тематики в мисткині обумовлений естетикою неоромантизму та неокласицизму, ліро-імпресіоністичною оповіддю, жагою героїчного й величного. Окреслюючи інтертекстуальність творів письменниці, літературознавці насамперед акцентують на євангельському інтертексті, тоді як дещо "вислизає" з аналізу міфологічна інтертекстуальність, котра реалізована в "Легендах старокиївських". Виявлено, що у своєму циклі письменниця відтворила різні світоглядні системи, котрі різними шляхами рухаються до однієї мети – віри в духовну силу людини. Установлено, що в авторські легенди майстерно вплетено сюжети геродотової історії, які інкорпоровано давньогрецькими міфологемами. Як міфологічні прототексти письменниця використовує сюжети про Зевса й Аполлона / Фойбоса. У художньому просторі легенди "Скитський скарб" Зевс зображений як прабатько, адже рід людський на берегах Бористену бере свій початок від Таргіотаса, сина Зевса й Ларти-діви – дочки Бористенової. У легенді "Мелюзина" він постає як той, хто вершить долю людини. Хронотоп легенд Н. Королевої насичений "слідами" Аполлона. Виствітлено, що в "Скитському скарбі", "На Делосі" ефект присутності бога досягається через художні деталі, які є його атрибутивними характеристиками: лук і стріли, лебідь, метання диска, мистецтво пророцтва. Аполлонівський контекст легенди "На Делосі" письменниця доповнює "бористенським кодом" (Лада, Даждь-бог, Яр-бог, Хорс). Констатовано, що, описуючи присутність інших народів в історії України, письменниця зупинила погляд на історії княжої Русі, що дало їй змогу вмонтувати скандинавські коди в цикл ("Свангільд-князівна", "Стугна"). Завдяки міфомисленню Н. Королевій вдалося досягти симбіозу різних культур і продемонструвати тяглість українства.

ВІДОНІМНІ НЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ ЕКСПРЕСИВНОСТИ В ОНЛАЙН-КОМУНІКАЦІЇ

2023-11-21T11:55:00+02:00

У статті порушено проблему відонімних неологізмів, які слугують для увиразненнях текстів соціальних мереж. Мета дослідження – з’ясувати словотвірні особливості відонімних неологізмів у соціальних мережах. Матеріал дослідження відібрано протягом 2020–2023 рр. із соціальної мережі Twitter; він відображає загалом суспільні настрої та запити користувачів мережі.

Неологізми соціальних мереж ближчі до авторських неологізмів, адже їхня поява пов’язана переважно зі стилістичними особливостями текстів соціальних мереж, аніж із потребою називати нові реалії.

Експресивні неологізми та власні назви взаємодіють двома способами: а) власна назва є основою для творення відонімного неологізму, що може належати практично до будь-якої повнозначної частини мови; б) апелятиви та їхні комбінації запозичують форму власної назви. В обох випадках ідеться про онімну гру, що становить собою процес формування оказіоналізмів і неологізмів. Відонімні неологізми утворюються через низку словотвірних та семантичних змін. Переважно засвідчуємо комбінацію різних методів (наприклад, запозичення + словоскладання, словоскладання + суфіксація тощо). З кожним повторним уживанням експресивність неологізму втрачається, саме тому користувачі можуть із часом відмовитися від його використання через брак ефекту несподіванки. Деякі новотвори вживаються оказіонально, адже доречні лише в певному вузькому контексті. Неологізми соціальних мереж залежні від суспільно-політичного контексту, тож спроби творення лексичних одиниць, які суперечать цьому контексту (навіть суто на емоційному рівні), приречені на фіаско.

Експресивне використання відонімних неологізмів характерне для всіх досліджуваних мов (української, французької, англійської) з деякими відмінностями в способах їх утворення.

МІКРОТОПОНІМІЯ ЗАКАРПАТТЯ – ВАГОМЕ ДЖЕРЕЛО ЕТИМОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДАВНЬОГО УКРАЇНСЬКОГО АНТРОПОНІМІКОНУ

2023-11-21T12:02:41+02:00

Статтю присвячено словотвірній характеристиці відантропонімних мікротопонімів, зафіксованих упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. на Закарпатті – давно заселеному регіоні України, де автохтонна українська людність здавна контактувала з неслов’янськими етносами – угорським та румунським. Аналізовані назви малих географічних об’єктів почерпнуто з праці відомого філолога та історика О. Л. Петрова "Карпаторуські межові назви з пол. ХІХ і початку ХХ ст." (Прага, 1929). Об’єкт дослідження – мікротопоніми Домараджь, Зімір, Пущатино, Радомир (Радомір) і Собатин. Наведені назви об’єднує їхня посесивна структура, а також відантропонімне походження. Основну увагу закцентовано на структурному та етимологічному аналізі твірних антропонімів Домарадъ, *Сіміръ, *Пущата, Радомиръ і *Собата. Встановлено, що імена Домарадъ, Сіміръ ‹ *Вьсемиръ / *Вьсемѣръ, Радомиръ, *Собата ‹ Соб’ята мають паралелі в інших слов’янських мовах і належать до давнього слов’янського антропонімного фонду. Констатовано вторинність імен *Сіміръ і *Собата до Вьсемиръ / Вьсемѣръ, Соб’ята відповідно. З’ясовано семантику антропонімооснов зазначених імен, обґрунтовано їхній дериваційний зв’язок із відповідними двоосновними особовими назвами й гіпокористиками. Реконструйовано праантропонім *Domaradъ. На підставі структурно-словотвірного аналізу вказаних мікротопонімів, похідних від слов’янських двоосновних імен та їхніх структурних варіантів, зроблено висновок про важливість мікротопонімії Закарпаття як джерельної бази для етимологічного дослідження давніх слов’янських антропонімів. Зазначено, що мікротопонімія давно заселених українських регіонів, зокрема Закарпаття, є частиною слов’янського мікротопонімікону, що ставить перед дослідниками перспективне завдання збору, систематизації й фахового аналізу назв малих географічних об’єктів у межах усієї Славії.

ІМЕННИКОВИЙ НАГОЛОС В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ДІАХРОНІЯ КОДИФІКАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛІ "ПЕРШОЇ ЧИТАНКИ ДЛЯ НАРОДНИХ ШКІЛ" А. КРУШЕЛЬНИЦЬКОГО, О. ПОПОВИЧА, Б. ЛЕПКОГО (1918))

2023-11-21T12:14:20+02:00

У статті простежено особливості наголошування іменників у "Першій читанці для народних шкіл" (1918) авторства А. Крушельницького, О. Поповича та Б. Лепкого, яка ще не була об’єктом мовознавчих досліджень. Ця публікація вводить "Читанку" зазначених авторів до наукового обігу. Згаданий підручник використовували на практиці в початковій та середній українськомовній освіті на заході України за часів Австро-Угорщини. Нормативним для всіх рівнів мови на той час був "Малоруско-нїмецький словар" Є. Желехівського та С. Недїльського (1886). Саме на базі цієї лексикографічної праці було сформовано фонетичний правопис – желехівку, що його міністерство просвіти визнало офіційним для українського шкільництва. Процес нормування літературного наголосу в українській мові досі ще не завершений, тому аналіз наголосів у шкільному підручнику, що вийшов понад сто років тому, може увиразнити певні акцентуаційні ланцюжки. Крім того, зібраний емпіричний матеріал дасть змогу дослідникам аргументувати вибір того чи того нормативного наголосу. У процесі дослідження виявлено, що основний акцентуаційний корпус "Читанки" збігається із сучасними нормативними наголосами, що їх фіксують різні типи паперових та електронних словників. У статті проаналізовано ненормативні сьогодні наголошування лексем. У наголошуванні іменників першої відміни укладачі "Читанки" системно використовують дактилічний наголос, який є характерною ознакою української мови, але в межах сьогодні чинної акцентуаційної норми він у багатьох випадках помилковий. Частина іменників першої відміни має наголошування, спричинене діалектним середовищем, а також впливами польської та німецької мов. Особливо це стосується наголошування запозичених слів. У "Читанці" зауважено також форморозрізнювальну та змісторозрізнювальну функцію наголосу у своїх, відмінних від сучасних акцентуаційних моделях. Серед віддієслівних іменників другої відміни виявлено моделі із наголошеним префіксом, які могли б частково поповнити нормативну базу сучасної літературної мови. Також виявлено групу іменників-пестливих форм імен із послідовно наголошеним останнім складом. У "Читанці" не зафіксовано девіативних наголосів серед іменників третьої та четвертої відмін. Здобуті результати можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, у лексикографічній практиці чи в навчальному процесі.

СТРАТЕГІЇ ПОРЯДКУ СЛІВ У ДАВНЬОВЕРХНЬОНІМЕЦЬКОМУ ЗАПЕРЕЧНОМУ РЕЧЕННІ

2023-11-21T12:22:27+02:00

У статті представлено основні моделі порядку слів у давньоверхньонімецькій мові, увагу зосереджено на заперечних конструкціях. Давньогерманський синтаксис демонструє відносно високу варіативність у розташуванні конституентів поверхневої структури речень, похідних від SOV-, SVO- та VSO-моделей. Дослідження висвітлює особливості порядку слів у давньоверхньонімецькому періоді з розміщенням дієслова в ініціальній, другій та кінцевій позиціях з урахуванням умов, що сприяли такій організації конституентів. Особливу увагу приділено заперечним реченням, які ілюструють об’єднання маркерів заперечення з дієсловом в ініціальній позиції, що розглядається як емфатична функція. Представлено стратегії розвитку реченнєвого заперечення в давньоверхньонімецькій мові (VIII–XI ст.) на тлі перших ознак процесу граматикалізації від превербальної до поствербальної заперечної частки включно з підсилювальними елементами. Останнє свідчить про такі чинники змін у структурі реченнєвого заперечення, як тиск системи й залежність від жанрових особливостей аналізованих текстів. У статті подано аналіз моделі заперечення Neg V1 на основі даних, вилучених із пам’яток давньоверхньонімецького періоду, що показує вплив заперечного клітика на порядок слів. Чинники, які сприяли розміщенню дієслова в початковій позиції в реченні, значною мірою зумовлені взаємовпливом типу дискурсу та граматики. Прозовий дискурс розглядаємо як окремий випадок у загальній масі текстів релігійного характеру. Здійснений аналіз показує розміщення превербальної заперечної частки окремо або об’єднаної з особовим дієсловом, що широко представлено в заперечних реченнях із дієсловом в ініціальній позиції. Стверджено, що синтаксис заперечення – один із чинників впливу на модель порядку слів V1, тісно пов’язаний з особливостями дискурсу релігійних текстів досліджуваного періоду.

МАТЕРІАЛИ ДІАЛЕКТОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНИХ СЕРЕДНЬОПОЛІСЬКИХ ГОВІРОК

2023-11-21T12:28:57+02:00

У статті підтверджено статус матеріалів діалектологічної практики як важливого джерела для дослідження українських діалектів із позиції синхронії загалом та вивчення сучасного стану середньополіських говірок зокрема з огляду на можливість фіксації говіркового мовлення за допомогою різноманітних технічних пристроїв, що уможливлює його достовірність та надійність. Записи зразків діалектного зв’язного мовлення, зафіксовані студентами Житомирського державного університету імені Івана Франка під час діалектологічної практики у 2022–2023 роках від говірконосіїв переважно старшого покоління, засвідчують збереження визначальних діалектних особливостей насамперед на фонетичному та морфологічному рівнях, які є найбільш статичними й зазнають найменше змін, порівняно, наприклад, із лексичним. Проаналізовані діалектні тексти найвиразніше демонструють наявність фонетичних рис у царині вокалізму, зокрема функціювання звуків неоднорідної артикуляції [о] та [е] як на місці етимологічних відповідників, так й останній – як рефлекс ѣ, відсутність [и] й заміна його на інші звуки (наприклад, [і] – у північних районах Житомирщини, [и^і] – дещо південніше), водночас остання риса зумовила значну кількість палаталізованих звуків, з одного боку, а з іншого – наявність диспалаталізації низки приголосних звуків, відома в досліджуваному ареалі здавна. Із-поміж морфологічних рис найвиразнішими є наявність повних нестягнених форм прикметників, займенників та числівників, усічених форм прикметників, числівників, займенників у називному відмінку однини чоловічого роду, збереження давнього закінчення -е в іменниках середнього роду, функціювання давнього інфінітива на -т й ін. Водночас матеріали діалектологічної практики актуалізували низку проблем, які здебільшого з огляду на екстралінгвальні чинники (російсько-українська війна, міграція людності з окупованих територій чи тих, де тривають воєнні дії, на терени Полісся, переміщення самих поліщуків із прикордонних із Білоруссю ареалів, зменшення кількості автохтонного населення, наявність освіти в більшості мешканців говірки тощо) постають щоразу перед діалектологами в процесі збирання говіркового матеріалу та його подальшої інтерпретації. Загалом середньополіський етномовний континуум демонструє тяглість і переємність у лінгвальному плані від найдавнішого стану до сучасності.

ІНТЕГРАЦІЯ ПРИНЦИПУ ДЕТЕРМІНІЗМУ В СИСТЕМУ CAT-ІНСТРУМЕНТІВ: КОРПУСНО-ПРИКЛАДНИЙ ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧИЙ ПІДХІД

2023-11-22T14:53:25+02:00

У статті продемонстровано принцип детермінізму, імплементований у системі CAT-інструментів. Упродовж цього процесу здійснюється визначення констант, параметрів та правил, які керують процесом автоматизованого перекладу. Механізм застосування аналізу містить алгоритм детермінованої оптимізації автоматизованого перекладу, зорієнтований на складні завдання, залучені для обробки й аналізу емпіричних даних у CAT. На відміну від фіксованого перекладу в автоматизованій системі алгоритм детермінованої оптимізації як метод здійснюється планомірно, формуючи науково-понятійне відображення виявлених терміносполук, семантичних відношень, контексту. Використання тематично різноманітної інформації зумовлює сортування за алфавітом, обчислення суми чисел, перетворення рядка в число, обчислення факторіалу та валідацію даних в алгоритмі. Відображення ефективності алгоритму детермінованої оптимізації автоматизованого перекладу в системах CAT має свою специфіку. Прикметною особливістю алгоритму є функціональна-параметризація автоматизованої системи. Залучення до процесу перекладу детермінованованої метрики якості маніфестує апелювання до ефективності й оцінності, які сприяють якісним процесам опрацювання емпіричного матеріалу, що надає їм інформаційної значущості.

Мета статті – обґрунтування новітнього алгоритму детермінованої оптимізації автоматизованого перекладу в галузі корпусно-прикладного перекладознавства на основі філософського принципу детермінізму, що дає змогу автоматизованій системі здійснювати відмінний переклад офіційно-ділових текстів міжнародних організацій НАТО, ООН, СОТ.

НАЙНОВІШІ ТЕНДЕНЦІЇ В НАЗВАХ СІЛЬСЬКИХ ВУЛИЦЬ (НА ПРИКЛАДІ ВІКОНІМІВ ГМІНИ СІЦІЄНКО КУЯВСЬКО-ПОМОРСЬКОГО ВОЄВОДСТВА)

2023-11-21T12:48:51+02:00

Віконімічні дослідження в Польщі стають усе більш популярними. Аналіз найменуваннь більшої кількості сільських територій дасть змогу в майбутньому проводити синтетичні та порівняльні дослідження в галузі віконімії та урбанонімії. Цей текст є наступним у серії статей, присвячених сільським найменуванням (віконімії) окремих населених пунктів Куявсько-Поморського воєводства.

Предмет статті – віконімія гміни Сіцієнко. Матеріал дослідження взято зі списку назв вулиць, отриманого від Управління ґміни Сіцієнко у 2021 році, з ухвал Ради ґміни Сіцієнко про найменування вулиць, а також з інтерактивної карти ґміни.

Сіцієнко – сільська ґміна, розташована в Польщі, у Куявсько-Поморському воєводстві, друга за величиною в Бидгощському повіті. До складу ґміни входить 21 село з 39 містами.

Було зібрано 222 віконіми з дев’яти міст ґміни (Домбрувка Нова, Крушин, Крушинець, Мохле, Осувець, Павлувек, Сіцієнко, Щутки, Зєлончин). Назви вулиць проаналізовано із семантичного та структурного погляду.

Тенденції іменування в усіх згаданих містах подібні. Більшість назв – це апелятивні віконіми (у Домбрувці Новій їх 90,4%, у Крушині – 93,5%, у Крушинці – 80%, у Мохлі – 83,3%, в Осувці – 92,5%, у Павлувку – 95,8%, у с. Сіцієнку – 82,3 %, у Щутках – 90 %, у Зелончині – 88,2 %. Щодо найпоширеніших типів апелятивів, то природні назви переважають у Крушині (де вони становлять 62 % усіх апелятивів), Мохлі (60 %), Осувці (51,3 %), Павлувку (56,5 %) і Сіцієнку (64,2 %) У Домбрувці Новій найпродуктивнішим типом апелятивних віконімів є культурні назви (84,2 %), у Щутках – метафоричні (66,6 %), у с. Зеленчин – топографічні (40%). Назви, дані на честь важливих для ґміни людей, трапляються рідко.

За формально-мовною структурою домінують назви у формі прикметників. Це тенденція характерна для сільських назв.

С.К. "РУСЬ" УЖГОРОД – КОМАНДА "ЛЕТЮЧИХ УЧИТЕЛІВ" ТА ІНШІ УКРАЇНСЬКІ КЛУБИ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ: НАЗВИ ЗАКАРПАТСЬКИХ ФУТБОЛЬНИХ КОМАНД

2023-11-21T15:55:38+02:00

У статті проаналізовано назви закарпатських футбольних команд у різні періоди понад столітньої історії розвитку українського футболу в Закарпатті. З’ясовано мотивованість згромаджених назв українських футбольних команд, диференційовано їх на відонімні та відапелятивні найменування. Простежено назовницькі тенденції впродовж трьох періодів історії становлення українського футболу в Закарпатті, зумовлені суспільно-політичними та соціокультурними чинниками. Виявлено, що впродовж першої третини ХХ ст., коли закарпатські землі належали до різних чужих держав, і українці Закарпаття в різний спосіб прагнули продемонструвати свою національну ідентичність, найменування футбольних клубів відображали асоціації з історичними, географічними й культурними реаліями України (давньою назвою держави – Русь; антропонімом – Духнович; топонімами – Королево над Тисою, Стрипа; оронімом – Карпати) та містили важливі етнокультурні конотації. У совєтський період (40–80-ті рр. ХХ ст.) поряд із назвами з національно-культурною семантикою з’явилися номінації, в яких помітно колоніальні впливи на систему назовництва, що виявлялися в уніфікованості назв футбольних команд і в тенденціях відображати в найменуваннях совєтські реалії та комуністичні цінності (назви всесоюзних спортивних товариств – Динамо, Спартак, Колос, Авангард, Буревісник; назви осіб за родом занять – керамік, кооператор, мебельник, автомобіліст, деревообробник, хімік, шахтар, металіст, будівельник, колгоспник; назви продукції підприємств – андезит, пластик; ідеологічних назв – червона зірка, більшовик, іскра). У період після відновлення української незалежности зафіксовано помітне збільшення кількости назв футбольних команд, що відображають географічні реалії етнографічного району Закарпаття (топоніми – Минай, Мукачево, Перечин, Середнє, Тячів, Хуст; ороніми – Боржава, Бужора, Говерла; гідронім – Тиса; назви рельєфу, флори й фауни – верховина, скала, ялинка, беркут), проте за понад тридцять років у футбольному назовництві так і не вдалося цілком позбутися тоталітарних впливів.

УКРАЇНСЬКА ОЙКОНІМІЯ: СТРАТИГРАФІЧНО-АРЕАЛЬНИЙ, СОЦІО-, ЕКООНОМАСТИЧНИЙ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМИ

2023-11-21T16:08:46+02:00

Українська ономастика сьогодні – це важлива складова світової ономастичної науки, яка посідає в ній важливу нішу, маючи фундаментальні теоретичні й практичні здобутки в аналізі всіх класів власних назв. Зрозуміло, що для того щоб бути повноцінно інтегрованими у світову ономастичну спільноту, дослідники онімного простору (як українські, так і закордонні) мають отримувати щонайповнішу інформацію та бути на вістрі всіх світових подій, що сьогодні відбуваються в глобалізованому ономастичному світі.

У цій статті комплексно проаналізовано найважливіші здобутки українських дослідників ойконімного простору України, зосереджені в трьох напрямках: стратиграфічно-ареальному, соціо- та екоономастичному, лінгвокультурологічному. Зокрема, докладно схарактеризовано найважливіші концепції аналізу ойконімів, уміщені в монографіях і дисертаційних дослідженнях впродовж останніх 18-ох років (2002‒2020 рр.).

Так, у межах стратиграфічно-ареального напрямку синтезовано результати досліджень ареалів архаїчних типів ойконімів, їхньої стратиграфії, окремих лексико-семантичних та словотвірних моделей із погляду діахронії. Просторово осмислити давню ойконімію України, згідно з цим підходом, можна завдяки діахронному розгляду фіксації різних типів назв поселень, картографування та статистичного підсумування.

Соціоономастичний та екоономастичний напрямок представлений аналізом ойконімів із соціолінгвістичного та еколінгвістичного погляду, а також необхідністю унормування назв населених пунктів на державному рівні внаслідок політики декомунізації.

Лінгвокультурологічний напрямок мовно-культурних ономастичних студій демонструє потенційно приховану у внутрішній формі назв населених пунктів фонову культурно-історичну інформацію. Значну увагу при цьому приділено асоціативним та конотативним поясненням походження ойконімів (ойкокультуронімів) з урахуванням принципів антропоцентризму та культуроцентризму.

ТОПОНІМІКОН БОЙКІВСЬКИХ ПІСЕНЬ

2023-11-21T16:20:33+02:00

У статті розглянуто топоніми, які вживають бойки в піснях. Будь-які власні назви, що використовують у народній творчості, є об’єктом вивчення фольклорної ономастики. Ця наука сьогодні в полі зору багатьох дослідників, які характеризують і народну прозу, і народну пісенність із погляду онімного наповнення. На основі джерела "Бойківські народні пісні" (т. 1–2) було проаналізовано 322 фольклорні топоніми. Топонімний склад пісень Бойківщини був узятий до уваги через автохтонність краю та збереженість багатьох мовно-культурних рис нашого народу. Основними моментами, порушеними у вказаній статті, було представлення різних видів топонімів, що збережені у фольклорі бойків, відтворення словесного оточення оніма, з’ясування типової сполучуваности й частотности вживання таких назв, їхніх функцій у народному тексті. У результаті було виявлено, що найбільше в піснях функціонують ойконіми (148), хороніми (110), мікротопоніми (38) та ороніми (26). Оніми в народній творчості бойків корелюються із сюжетно-тематичною та жанровою специфікою текстів. Топоніми часто поєднуються з прикметниками, займенниками, а також супроводжуються прийменниками, що увиразнюють і посилюють локативність народнопісенного простору. Найчастотнішими в текстах є ойконім Львів, хоронім Україна, мікротопонім Маґура та оронім Маківка. Ці топоніми яскраво ідентифікують національний та символічний обшир. Зафіксовані оніми переважно виконують ідентифікаційну, локативну, емоційну та символічну функції. У процесі аналізу підтверджено погляд, що фольклорні топоніми – це національно-культурна мапа України, наша цінність, закарбована в словах. Такі назви містять відомості про історію краю, ландшафт та соціально-культурне різноманіття Бойківщини.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СЕМАНТИКИ ПРИКМЕТНИКІВ

2023-11-21T16:31:02+02:00

Статтю присвячено дослідженню cемантичних змін у сучасній українській номінації, з’ясовано роль неосемантизмів у розвитку сучасного українського лексикону. Предмет обговорення – основні тенденції семантичного розвитку багатозначних слів, зокрема прикметників. Визначено, що однією із засадничих тенденцій розвитку семантики слів є полісемія. Завдяки багатозначності слово є більш гнучким знаряддям мислення людини. У полісемічній лексемі зафіксовано схожість між різними предметами та явищами об’єктивної дійсності.

На прикладі похідних прикметників сольний, панельний окреслено основні тенденції семантичного розвитку. Досліджено, що прикметникам властивий найбільший діапазон сполучуваності й асоціативних потенційних сем, на основі яких формуються різні переносні значення. З’ясовано, що полісемія залежить від трьох взаємообумовлених чинників: об’єктивної дійсності, свідомості носія мови й системи мови. Вона мотивована насамперед внутрішньою організацією мови, потребою зберігати системні зв’язки між наявними й новими одиницями. Збереження таких зв’язків уможливлює новим одиницям мати повноцінне лексичне значення. Водночас на розвиток семантики слів впливає протиріччя між безмежністю об’єктивної дійсності й обмеженістю мовних ресурсів. Простежено, що полісемія відображає наслідки мисленнєвої діяльності: концептуалізацію дійсності й категоризацію поняття про об’єкт, властиві йому ознаки та відношення, схожість між різними предметами та явищами об’єктивної дійсності. Багатозначність робить слово більш гнучким знаряддям мислення, це спосіб компактного зберігання в мові інформації про світ.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЧАСТИН МОВИ З ПРИКМЕТНИКОВИМ ТИПОМ ВІДМІНЮВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2023-11-21T16:39:11+02:00

У статті проаналізовано історію становлення системи частин мови, які мають прикметниковий тип відмінювання. Зазвичай такі слова граматисти кваліфікують як ад’єктиви й до них відносять прикметники, дієприкметники та частину числівників і займенників, що протягом тривалого часу належали до різних частин мови.

На основі аналізу вітчизняних граматичних студій можемо зробити висновок, що в останні десятиріччя виник певний розрив між систематизаціями, які практикують у шкільній і наближеній до неї вишівській освіті, та типологіями частин мови, які пропонують академічні видання, до яких можна віднести енциклопедичні та словникові праці. Це, зокрема, стосується й слів із прикметниковою парадигмою.

На нашу думку, варто уніфікувати таку типологію слів, і тоді як прикметники ідентифікуватимуть власне прикметники (якісні, відносні, присвійні), порядкові та займенникові прикметники, а також дієприкметники.

Підставою для такої класифікації є насамперед основні критерії виокремлення частин мови, такі, як: семантичний, адже всі слова відповідають на питання який? (котрий?, чий?) і вказують на ознаку за якістю, відношенням до матеріалу, часу, відстані тощо, належністю, порядком під час лічби чи дією; морфологічний, який можемо кваліфікувати як основний, бо практично у всіх таких лексемах визначаємо рід, число і відмінок; синтаксичний, позаяк у реченні такі слова переважно є узгодженими означеннями або іменними частинами складених іменних присудків.

У перспективі потрібно розглянути й інші подібні проблемні питання морфології, зокрема такі, як розмежування службових слів, дієслівних форм, прислівникових конструкцій тощо.

ТЕНДЕНЦІЇ НОМІНУВАННЯ ТВОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА

2023-11-21T16:51:10+02:00

Література для дітей та юнацтва являє собою особливий тип літератури, художня й мовна організація якої орієнтована на читача-дитину, його потреби та особливості сприйняття інформації. Із художніх творів дитина черпає знання про навколишній світ, пізнає культуру народу, історію та традиції, що й допомагає формуванню світогляду й системи цінностей. Своєрідним сигналом, що спонукає читача звернутися до тексту чи відкинути його, слугує заголовок. Актуальність його дослідження зумовлена важливістю вивчення основних тенденцій номінування українських творів для дітей та юнацтва.

З’ясовано, що заголовки сучасних художніх текстів для дітей та юнацтва загалом відповідають правилам творення заголовкової назви, проте мають і певні особливості, що вирізняють їх з-поміж інших і дають підстави окреслити загальні та часткові тенденції номінування творів. Загальні тенденції характеризують корпус творів для дітей та юнацтва в контексті загального літературного процесу й демонструють прагнення авторів відшукати оригінальну форму та завуалювати зміст. Це можливе завдяки використанню засобів мовної гри, що забезпечує естетичний ефект через свідоме порушення мовних норм та змістових елементів. Проаналізовано специфіку репрезентації елементів мовної гри на різних рівнях мовної системи, зокрема: використання латиниці (графічний рівень), уживання нелітерних знаків (графічно-орфографічний рівень), застосування асонансу й алітерації, римування (фонетичний рівень), залучення антонімів, омофонів, омографів тощо (лексичний рівень), використання оказіоналізмів, демінутивних форм (на рівні лексики й словотвору), вияви інтертекстуальності та тяжіння до діалогічності (текстуальний рівень). Описано специфіку реалізації інтертекстуальності через алюзії на фольклор, українські міфи й легенди, інші літературні твори, кінофільми, витвори мистецтва, відомих особистостей та ін. Діалогічність простежена в заголовках, що є питальними, спонукальними та окличними реченнями або містять звертання, апосіопезу.

Виокремлено й узагальнено часткові тенденції називання творів, що виразно репрезентовані в літературному доробку окремих сучасних письменників. Це, зокрема, повторення фрагмента назви твору, оскільки новий твір є продовженням попереднього (твори В. Рутківського, С. Дерманського, Л. Ніцой, Л. Ворониної, О. Гавроша, С. Гридіна, Г. та Т. Микитчаків, М. Павленко), повторення фрагмента назви різних творів з одного циклу (твори О. Есаулова із серії «Дитячий детектив»), указівка на жанр твору (твори Н. Дев’ятко, Г. Манів, Н. Воскресенської, О. Крижанівської), римування (твори О. Мамчич), засоби фоностилістики: асонанс, алітерація (твори Г. Фальковича), однотипні структурні моделі заголовків, як-от: однослівні найменування (твори О. Кротюк), заперечні словоформи (твори С. Гридіна), прикметниково-іменникові словосполучення (твори В. Петрук), синтаксичні конструкції, що являють собою підрядну частину складного речення (твори Г. Малик).

Підсумовано, що для осягнення інформації, закладеної в заголовку, потрібно враховувати глобальний контекст, який уможливлює визначення асоціативних зв’язків заголовка в культурному просторі. Часткові тенденції номінування художніх творів забезпечують упізнаваність письменника, посилюють оригінальність та експресивність його творчого доробку.

ОНОМАСТИЧНИЙ ПРОСТІР ЕПІСТОЛЯРІЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

2023-11-21T17:02:04+02:00

Статтю присвячено дослідженню ономастичного простору в листах Лесі Українки. Для проведення цього дослідження ретельно вивчено листи письменниці. Новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше подано комплексний аналіз ономастичної лексики в листах Лесі Українки, який має забезпечити об’єктивний аналіз текстів і сприяти кращому розумінню їхнього конотативного потенціалу.

Пропріальна лексика становить надзвичайно багаторівневу складову її листів. Власні назви володіють численними можливостями для генерації семантичної та експресивної самобутності, окрім репрезентації авторської розиції та розкриття психологічного та інтелектуального потенціалу читача.

Ядро ономастичного простору аналізованих листів становлять антропоніми, які виконують у листуванні Лесі Українки функцію ідентифікації, характеристики та оцінки. Їхній вибір в епістолярії письменниці продиктований тематичною спрямованістю, національним колоритом, авторськими поглядами. Другу за величиною групу становлять назви літературних творів, за якими йдуть топоніми та найменування періодичних видань, що перебувають на периферії ономастичного простору в аналізованій кореспонденції та виконують лише функцію номінації та ідентифікації.

Найчастотнішими одиницями серед гіпокористик у листах Лесі Українки є відомі в Україні двоскладові варіанти повних імен, які свідчать про зменшення соціальної дистанції між респондентами. Менш частотні утворені за допомогою специфічних зменшувальних суфіксів (-очк, -іс).

Листи Лесі Українки – приклад нового етапу розвитку українського листування, адже якщо Т. Шевченко і П. Куліш у своїх листах зазнають плавного переходу від так званої "котляревщини" до вираження особистого "Я", то листування Лесі Українки відображає справжнє інтелектуальне багатство її особистості.