Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філологічні науки

ЛЮДИНА І МИСТЕЦТВО В РЕНЕСАНСНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

2025-12-08T16:13:34+02:00

У статті розглянуто ренесансну концепцію людини у її взаємозв’язку з новим баченням художньої творчості, що вирізняє добу Відродження стосовно Середньовіччя й Античності. Для Відродження характерний притаманний цьому періоду культдюкурний діалог, що дає змогу синтезувати напрацювання попередніх епох. Античний антропоцентризм і середньовічний християнський теоцентризм поєднуються, набуваючи нової якості, у духовно-інтелектуальній практиці демократичних і водночас елітарних гуманістичних студій. Ренесансний синтез надає особливого значення людині, сутність якої розкривається у творчості, що прагне стати універсальною, охоплюючи всі знання, уміння, сфери діяльності, земну конкретику та трансцендентну загадковість. Відзначено, що найбільш очевидно творчий потенціал ренесансної людини проявляє індивідуально-авторська мистецька діяльність, яка дає підстави митцю усвідомити себе в ролі "співавтора Бога" (Ф. Петрарка). Художні звершення доби Ренесансу, запрошуючи до "релігійної медитації", з новою гостротою в умовах поступової секуляризації мистецтва актуалізують християнську проблематику. Зокрема, ідеться про відновлення втраченого зв’язку з Богом, що має стати основою реалізації "божественного начала", народження автора, творчого самотворення людини в просторі індивідуальної екзистенції, мистецтва, історії.

З опорою на міркування М. Гайдеґґера про новочасний характер поняття "картина світу" розкрито особливості ренесансного світогляду, що стає передумовою активної та відповідальної творчої діяльності людини. Відкриття перспективи в живописі Ренесансу, нове ставлення до людського тіла й людини як гармонійної духовно-тілесної істоти, освоєння часо-просторової конкретики природного універсуму потрактовано в контексті нових обріїв художньої практики. "Вітрувіанська людина" й "Джоконда" Леонардо да Вінчі, фрески "Секстинської капели" Мікеланджело Буонаротті інтерпретовано як знакові в контексті окреслених світоглядних зрушень і художньо-естетичних новацій. Візуалізація духовного буття людини й "Священної історії" в образотворчому мистецтві Ренесансу схарактеризовано у зв’язку з проблемою співвіднесення високого і масового мистецтва в межах актуальної художньої практики та її рецепції.

БОГИНЯ З ГОЛОСОМ СМЕРТНОЇ. ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ОБРАЗУ ЦИРЦЕЇ В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

2025-12-08T16:25:51+02:00

У статті на прикладі романів Мідлен Міллер "Цирцея" та Володимира Єрмоленка "Ловець океану. Історія Одіссея" проаналізовано особливості інтерпретації античного образу чарівниці Цирцеї в сучасній літературі. З’ясовано, що цей образ належить до найбільш динамічних, оскільки впродовж віків трансформувався та зазнавав еволюційних змін, проте до сталих атрибутивних ознак, які залишають його впізнаваним, зараховуємо наявність магічних здібностей, пов’язаних зі здатністю Цирцеї варити чарівне зілля, упокорювати природу, а також перетворювати людей на тварин, мотив, який безпосередньо пов’язаний з історією Одіссея.

Спільним для романів двох авторів є наділення чаклунки складною людською психологією, що дає змогу значно розширити межі сприйняття цього образу та вивести його на рівень глибинного універсального коду. М. Міллер, обираючи жанр роману-виховання, зосереджує увагу на пошукові головною героїнею власного шляху та доланні перешкод. Одним із ключових аспектів роману стане прийняття Цирцеєю власної ідентичності, що корелюватиметься з мотивом вивільнення сил та отримання бажаної свободи. Образ володарки Ееї символічно розкриватиметься через стихію повітря та своєрідну антропоніміку. У романі "Ловець океану. Історія Одіссея" також представлено образ Цирцеї, який відзначається динамізмом, проте в основі лежить філософське осмислення автором наріжних концептів людського буття, серед яких – щастя, пам’ять, забуття, гріх та його спокута, які інтерпретуються за посередництвом історії, розказаної Одіссеєм. В. Єрмоленко по-новому представляє класичний мотив метаморфоз, значно ускладнивши мотивацію героїні. Його Цирцея керуватиметься не помстою, а милосердям: перетворюючи людей на тварин, вона забирала в них почуття провини та біль, із яким вони не могли існувати.

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ МАЛОЇ ПРОЗИ МАРІЇ ДОМБРОВСЬКОЇ ТА ІРИНИ ВІЛЬДЕ

2025-12-08T16:31:22+02:00

У статті проаналізовано жанрово-стильову специфіку малої прози Марії Домбровської та Ірини Вільде. На прикладі творів простежено художньо-образну організацію текстів, експериментальні пошуки, авторський синтез різножанрових елементів у структурі новел та оповідань. Особливу увагу приділено тематиці (родинні й суспільні колізії, селянське буття, гармонія людини й природи), стильовій поліфонії (неоромантизм, символізм, імпресіонізм, орієнтація на екзистенціалізм), автобіографічному наративу (визначається суб’єктивізмом у передаванні вражень) творів письменниць.

Для дослідження використано компаративний підхід, який дав змогу визначити спільні та відмінні риси творчості польської й української письменниць, окреслити пошуки художньо-виражальних засобів для передавання внутрішнього світу персонажів. Для творів Марії Домбровської характерні психологізм, увага до внутрішнього світу особистості, фрагментарність композиції та філософський підтекст. Мала проза Ірини Вільде вирізняється акцентуванням родинно-психологічної проблематики, жіночого погляду на соціальні, ґендерні, культурні аспекти тогочасного галицького життя. Спільноа ознака – увага до внутрішнього світу персонажів, тонке відтворення психологічних нюансів, увага до ролі жінки у світі приватному й суспільному, ліризація оповіді та використання імпресіоністичних прийомів у зображенні дійсності. Близькими є тематика творів: спогади про дитинство, стосунки з дітьми, питання буття у світі, материнство, кохання тощо. Герої творів про дитинство наділені рисами характеру письменниць, їхніми почуттями та переживаннями, через спогади перепроживають минуле. Жанровий спектр малої прози охоплює новелу, оповідання, етюд, імпресіоністичну замальовку, що засвідчує художні пошуки на межі класичної традиції та модерністського оновлення.

СПЕЦИФІКА АНАЛІТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ ТВОРІВ МЕРЕЖИВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2025-12-08T16:47:42+02:00

У статті йдеться про особливості аналізу мережевих форм текстів. Авторка пропонує технологію аналітичного осмислення таких гіпертекстів: Джедедія Беррі "Фабрікаціоніст ДеВіт перероблює світ" та Брендана Патріка Хеннесі "Birdlend" ("Земля птахів"). Увагу під час аналізу зосереджено на процесі семантики нелінійного тексту, сутності текстонів як смислових уривків мережевої форми тексту.

Особливу увагу акцентовано на нелінійності гіпертекстів, який дослідниця розглядає у двох вимірах: структури тексту як єдності та одиничності кожного окремого елемента.

Помічено, що процес cприймання такого тексту викликає низку асоціацій, адже реципієнт має змогу осмислювати текст без дотримання будь-якої послідовності розгортання подій.

Відзначено, що текст "Фабрікціонаста ДеВіт перероблює світ" є динамічним, а зміст текстонів може змінюватися залежно від умов їх прочитання. Аналізована мережева форма тексту "Фабрікаціоніст ДеВіт перероблює світ" складається із зорового, слухового та друкованого апаратів, де вдало поєднано в рамках одного тексту вербальні одиниці з одиницями звуку та слуху, що допомагає автору встановити естетичний зв’язок із читачем. Результати аналітичного осмислення нелінійного тексту Джедедія Беррі "Фабрікаціоніст ДеВіт перероблює світ" свідчать про те, що твір є цілісною смисловою єдністю з низки гіперпосилань та текстонів, складною надбудовою, сприйняття та осмислення якої відбувається з допомогою залучення комп’ютерних засобів.

З’ясовано, що помітно ускладнює аналіз тексту мережевої форми використання автором позамовних компонентів – звуку, кольорування та розмаїття шрифтів, графіки. Постійний звук, який супроводжує текст, здатний суттєво відволікти реципієнта від змісту інформації. Для кращого осмислення нелінійних структур мережевих форм текстів автори пропонують реципієнтам перед початком роботи з текстом перевірити зоровий та слуховий апарати тексту, ознайомитися зі змістом підказок, інтерактивною панеллю управління текстом.

Текст мережевої форми "Birdland" містить ігровий складник, за допомогою якого автор максимально залучає реципієнта до сюжету твору. Такий текст є втіленням багаторівневого мистецького об’єкту, у якому ігрова інтерактивна форма корелює з літературним текстом.

СПЕЦИФІКА ВИКОРИСТАННЯ ОБРАЗІВ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ В СУЧАСНИХ МІСТИЧНИХ ОПОВІДАННЯХ

2025-12-08T16:52:44+02:00

У статті здійснено аналіз художніх образів у сучасних українських містичних оповіданнях на матеріалі колективної збірки "Українська містика-2023". Установлено, що містичні образи здебільшого мають витоки з міфології й фольклору, сучасні автори трансформують і доповнюють традиційні уявлення про них, надають їм нового забарвлення, додають звичним сюжетам нових сенсів, наділяють їх ширшими смислами й мотивами. Помічено, що в сучасному містичному оповіданні смислове навантаження виконує фольклорна символіка, яку широко застосовують у сфері предметних вимірів довкілля персонажів (шапка з хутра піщано-вохристого лиса, коник-оберіг, кам’яний козацький хрест із сонцеколом).

Простежено витоки й видозміни образів головних персонажів сучасних українських містичних оповідань. Зосереджено увагу на специфіці тлумачення традиційних образів письменниками, а також на особливостях поетики образотворення. У проаналізованих оповіданнях присутні як трансформовані образи (вбита дівчина, котра повернулася до життя в подобі упириці й стала захисницею українського народу; міфічний піщано-вохристий лис; відьми; нечиста сила; чорти; перелесник і Змій; мавка), так і авторські (сотник-характерник Іван Вохролис; Пилявинка). Також письменники вводять у свої твори такого персонажа, який є уособленням архетипу мудрого старця за К. Юнгом, тобто виконує функцію наставника головних героїв або функцію каталізатора, спонукаючи їх до певних дій.

З’ясовано, що за допомогою психологізму сучасні автори короткої малої прози трансформують і поглиблюють усталені фольклорно-міфологічні образи, наприклад, образ занапащеної дівочої душі, яка після загибелі перетворюється на мстиву захисницю українського народу. Крім того, з видозміною фольклорних образів художній простір оповідань часто набуває інтертекстуальності й зв’язку з міфологічними уявленнями інших країн.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР СУЧАСНОЇ ЖІНКИ В РОМАНАХ ЄВГЕНІЇ КОНОНЕНКО ″ІМІТАЦІЯ″ ТА ″ЗРАДА (ZRADA, MADE IN UKRAINE)″

2025-12-09T08:41:20+02:00

Актуальність дослідження творчості сучасних українських письменників є беззаперечною не лише через те, що вона мало досліджена, але й насамперед через вагомість порушених у творах митців проблем нашого суспільства. У статті розглянуто проблеми пошуків жіночої ідентичності, боротьби за злам стереотипів, рівних прав у патріархальному світі кінця ХХ – початку ХХІ ст., розкриті в романах Євгенії Кононенко ″Імітація″ та ″Зрада (Zrada, made in Ukraine)″.

Доведено актуальність проблематики прози письменниці, адже вона представляє новітній літературний простір, що спрямований на висвітлення вагомих для кожної жінки питань: життєвих цінностей, пріоритетів, її ролі в суспільстві й у родині. Свідченням актуальності порушених питань є зацікавленість творчістю Євгенії Кононенко як серед читацької авдиторії, так і в колах літературознавців, які все більше уваги приділяють аналізу літературних образів, загальнокультурних цінностей, що становлять основу її творів, та окресленню індивідуального стилю авторки.

Проаналізовано образи головних героїнь у романах Є. Кононенко ″Імітація″ та ″Зрада″: внутрішній світ жінки став об’єктом психологічного аналізу письменниці – жінка сама вирішує складні завдання й не звертається за допомогою до чоловіка, вона стикається з життєвими труднощами та самостійно несе відповідальність за свій вибір. Письменниця порушує питання гендерної нерівності, які, незважаючи на значні зміни становища жінки в кінці ХХ – на початку ХХІ століття, усе ще досі болісні в окремих родинах: обмеження жіночої свободи колом сім’ї, побутовими обов’язками; недооцінювання її інтелектуального та творчого потенціалу; заперечення права жінки на самореалізацію у всіх сферах суспільного життя та можливості належного матеріального забезбечення.

Героїні психологічних романів Євгенії Кононенко – жінки-інтелектуалки, здатні кинути виклик суспільству. Проте вони змушені пройти нелегкий шлях до усвідомлення власної ідентичності: непорозуміння в родині, несприйняття їхньої волі до самоствердження й бажання вирватися з ілюзійного світу імітацій – нещирих друзів, несправжніх почуттів, штучних цінностей. Порушені в досліджуваних романах проблеми жіночої самоідентифікації розкривають відносно нові грані життя сучасного суспільства в літературному просторі, які дискусійні й сьогодні.

ФОЛЬКЛОРИЗМ "ВОРОНІЗЬКОГО ЦИКЛУ" РАННЬОЇ ПРОЗИ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

2025-12-09T08:52:13+02:00

У статті наголошено, що фольклоризм належить до однієї із домінантних тенденцій нової української літератури. Універсалії й елементи композиції фольклорного тексту проникають у літературні твори, художньо переосмислюються, що дало змогу виділяти такі різновиди фольклоризму, як стилізаційний, інтерпретаційний та концептуально-інноваційний. У ранній творчості П. Куліша гармонійно поєдналися фіксаційно-дослідницька фольклористична діяльність та письменництво, у якому апробовано фольклорний потенціал. Установлено, що спільним для творів "воронізького циклу" є етнографічно-географічне місце – Вороніж, яке зображено в географічно-історичній та фольклорно-міфологічній площинах. Перша площина зображення досягається через топоніми, гідроніми, антропоніми. Письменник скрупульозно о-мовлює Вороніж як фольклорно-міфологічний локус, у якому давні космогонічні уявлення поєднались із християнськими феноменами. Фольклорно-етнографічного колориту ранніх літературних творів письменник досягає через опрацювання фантастичних переказів та українських народних казок. У дебютному творі про цигана Вакулу письменник використав мандрівний сюжет, що розгортається за карнавальною логікою зворотності, коли пересічна / бідна людина на короткий час стає владною / багатою. У сюжеті наступного оповідання "Про те, від чого в містечку Вороніж висох Пішевців став" поєднано фольклорний мотив про надмірну тугу жінки за чоловіком і здатність прикликати душу померлого чоловіка з фольклорним мотивом про силу материнських сліз. Фольклорний мотив зустрічі /боротьби людини з чортом у пригоді з козаком Бурдюгом ілюструє, що за порушення релігійної вимоги не працювати у свята лихий поплутає; водночас у пригоді коваля Захарка – тільки щира віра в Бога, дотримання християнських норм у повсякденні спроможні допомогти людині в боротьбі з Люципером. Доведено, що у творі "Огняний змій. Повість із народних переказів" письменницьку увагу зосереджено на "психології злочину" Марусі, яка опинилась у ситуації вибору: з одного боку, обіцянка дідові піти в монастир, з іншого – усвідомлення себе причиною того, як "все мутніше", і третя спокуса – розжитися багатством із рук нечистивого. З’ясовано, що в ранній прозі письменник спочатку вдався до стилізаційного фольклоризму, а згодом перейшов до ілюстраційного фольклоризму.

МУЗИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ХХ–ХХІ СТ.: ПІДХОДИ ДО РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

2025-12-09T09:00:25+02:00

У статті досліджено особливості репрезентації музичної термінології в українських лексикографічних джерелах ХХ–ХХІ ст. Визначено принципи укладання дефініцій, способи подання перекладних відповідників, з’ясовано тенденції кодифікації й стандартизації термінів у різних типах словників: тлумачних, енциклопедичних, перекладних, галузевих. Акцентовано на значенні музичної термінології як складника національної терміносистеми, що відображає професійну й культурно-естетичну сфери мови. Лексикографічне опрацювання музичних термінів розглянуто як чинник кодифікації професійного знання, розвитку музичної освіти та популяризації української музичної культури.

Проаналізовано основні вектори розвитку музичної лексикографії: упорядкування термінології в 1920–1930-х рр. ("золоте десятиріччя"), радянський етап, діяльність діаспори, багатовекторний розвиток у незалежній Україні. Окремо підкреслено роль енциклопедичних і довідкових видань, перекладних словників, а також електронних ресурсів, що забезпечують доступність і мобільність термінологічної інформації. Виявлено провідні підходи до репрезентації музичної термінології у словниках: нормативно-уніфікаційний (спрямований на кодифікацію й унормування термінів), ідеологізований та адаптивний (характерний для радянської доби), культурозахисний (у працях діаспори), системно-довідковий (у незалежній Україні), перекладно-комунікативний, енциклопедично-інтеграційний та інноваційний (сучасний етап).

Зроблено висновок, що розвиток української музичної лексикографії є нерівномірним і залежним від суспільно-політичних умов, проте загалом демонструє поступ від первинної систематизації до розгалуженого багатожанрового простору. Музична лексикографія постає не лише як фіксація спеціальної лексики, а і як маркер культурної ідентичности та засіб інтеграції українського музикознавства у світовий науковий і культурний простір.

ЧАСОПИС "НОВИМ ШЛЯХОМ" (1928 Р.): ІМЕННИКОВА НОРМА ЯК ІДЕНТИФІКАТОР УКРАЇНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІВ КУБАНІ

2025-12-09T09:07:26+02:00

У статті порушено питання нормалізаційних процесів в українській мові в період українізації у 20-х роках ХХ ст. та їх упровадження в українській пресі на Кубані (РСФРР). Проаналізовано побутування іменникової норми на сторінках 4–5 номера педагогічного журналу "Новим шляхом" за 1928 рік, що був органом Центрораднацмену наркомосу РСФРР і виходив упродовж 1927 – 1930 рр. у Краснодарі. Констатовано, що редколегія часопису була обізнана з матеріалами обговорення норм українського правопису, яке відбувалося в УСРР і яке курувала Правописна комісія Народного комісаріяту освіти УСРР. Проаналізовано маркерні граматичні форми в таких рубриках статті: "Рід іменника", "Родовий відмінок однини іменників", "Місцевий відмінок однини іменників", "Родовий відмінок множини іменників". Виявлено, що іменникова словозміна загалом відповідає нормам, що увійшли до "Українського правопису", затвердженого 1928 р. в Україні. Досліджено, що інтерференція на рівні словозміни іменника незначна. Констатовано поширення спектру дії деяких іменникових норм, що свідчить про такий спосіб виявити свою ідентичність у російськомовному середовищі Кубані. Спостережено окремі діалектні форми словозміни іменника, орієнтовані на кубанську говірку, і проаналізовано причини їхньої появи в тексті педагогічного журналу. Здійснено пошук інформації щодо окремих авторів часопису. Констатовано низький рівень комунікації активістів українізації в РСФРР з українськими колегами. Зазначено, що перспективними є такі напрями дослідження матеріалу: словотвірний аналіз неологізмів / історизмів періоду українізації на Кубані; аналіз орфографічного оформлення текстів; понятійно-семантична характеристика лексичного корпусу; соціолінгвістичний аналіз текстів.

ВІДПОВІДІ-ЕВФЕМІЗМИ НА ЗАПИТАННЯ "КУДИ ЙДЕШ?" В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ: СУЧАСНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

2025-12-09T09:15:19+02:00

У багатьох слов’янських культурах існує давня заборона розпитувати людину про її подальші плани/дії, зокрема, ставити питання "Куди йдеш?". Ця заборона в сучасних українців ще зберігається, проведене соціолінгвістичне анкетування 208 респондентів із 23 областей України засвідчило існування сьогодні широкого корпусу евфемістичних виразів-відповідей на це запитання. У статті проаналізовано відповідні евфемістичні словесні формули та з’ясовано їх функційне призначення й активні конструкції. У результаті опитування зафіксовано 94 евфемістичних вислови, які використовуються для уникнення прямої відповіді на запитання "Куди йдеш?".

Відповіді-евфемізми згруповано за стратегіями комунікативної поведінки адресата: 1) застерегти адресанта від табуйованого питання; 2) переорієнтувати відповідь на адресанта; 3) відвернути увагу адресанта від конкретного місця й надати відповіді невизначеного характеру. Остання група виявилася найбільш чисельною й охоплює словесні формули, в основі яких лежать різні номінативні одиниці: топоніми (реальні та міфічні – Кудикині гори), загальні назви локусів, назви тваринного світу, предметів, власні та загальні назви людей, міфічних персонажів, соматизми. Засвідчені евфемістичні відповіді на запитання "Куди йдеш?" у сучасних українців націлені, з одного боку, на уникнення прямої відповіді, а з іншого – прагнення не образити співрозмовника відсутністю відповіді та вималювати образ толерантної людини-адресата. Задля приховування небажаної інформації від адресата й уникання негативних асоціацій використовують широкий комплекс словесних формул, що свідчить про високу адаптивність мовної свідомости українця та здатність створювати нові форми вираження, котрі відповідають традиційним культурним і соціальним нормам.

ФРАЗЕОЛОГІЗМ У ДІАХРОНІЇ: СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ

2025-12-09T09:22:37+02:00

У статті здійснено критичний аналіз наявних лінгвістичних поглядів на категорійні ознаки фразеологійних одиниць та їхню релевантність в аспекті історичного розвитку мови. Автор окреслює імовірність кожної зі специфічних ознак фразеологізмів, порівнюючи традиційні синхронійні постулати з даними писемних пам'яток.

Основну увагу приділено осмисленню дев'яти ознак: відтворюваности, стійкости, варіантности, частотности, нарізнооформлености, фразеологійного значення, номінативности, метафоричности та експресивности. Акцентовано на діалектичному зв'язку між відтворюваністю та стійкістю. На противагу синхронійному підходу, де відтворюваність вважають домінантною, у діахронії її кваліфікують як похідну, а не перманентну ознаку, оскільки часовий чинник і варіантність не дають змоги говорити про повну тотожність форм. Стійкість також визнають відносною, оскільки компонентний склад може зазнавати змін. Найбільш стабільним елементом у часі визначено структурну модель фразеологійних одиниць, тоді як варіантність, навпаки, розглянуто як перманентну діахронійну ознаку, що відображає динамічні процеси становлення фразеологійного складу.

Критерій частотности відкинуто як категорійну ознаку фразеологізмів у діахронії, оскільки він є кількісним і не може охопити фразеологійні одиниці, зафіксовані в пам’ятках лише один чи кілька разів. Підтверджено важливість нарізнооформлености (мінімум два складники).

Ключовими семантичними маркерами визначено цілісність фразеологійного значення та метафоричність / експресивність. Саме метафоричність, яка лежить в основі експресивности, відокремлює власне фразеологізми від нейтральних термінологійних сполучень та кліше, хоч експресивний потенціал давніх фразеологізмів складно довести без урахування позамовних чинників.

Проведений аналіз дав підстави для висновку, що дефінітивне наповнення терміна "фразеологізм" має бути універсальним лінгвістичним конструктом, що відображає його сутнісні, інваріантні ознаки (стійкість, фразеологійне значення, відтворюваність, метафоричність, експресивність) незалежно від того, стійке сполучення слів досліджено в синхронії чи в діахронії. Часовий проміжок є лише полем застосування цієї універсальної дефініції.

АНТРОПОНІМИ В ПРОПОВІДЯХ АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО

2025-12-09T09:30:55+02:00

У статті проаналізовано антропоніми в проповідях українського барокового проповідника ХVІІ ст. Антонія Радивиловського, а саме в збірках опублікованих проповідей "Огородок Марії Богородиці" (1676 р.) та "Вінець Христов" (1688 р.), визначено склад антропонімів у проповідях, розкрито особливості їхнього вживання.

Корпус антропонімної лексики зумовлений специфікою релігійного жанру. У проповіді, як релігійному творі, засвідчено: імена євангелістів, які зазвичай виступають у супроводі апелятива, імена апостолів, імена старозавітних і новозавітних персон. Крім Святого Письма, автор цитував іншу літературу, уводив у текст проповіді різноманітні оповідання, переказував справжні історії та видумані сюжети. Тому в текстах засвідчено розмаїття імен, не пов’язаних зі Святим Письмом, із-поміж яких імена античних філософів, митців, імена античних богів і героїв, імена український діячів: князів, священників, назви слов’янських божеств.

Імена античних осіб у проповідях у більшості випадків представлено в неосвоєних формах. Антропоніми засвідчено з невластивими українській мові кінцевими формантами. Антропоніми часто супроводжують апелятиви з різними значеннями.

Антоній Радивиловський часто означує антропоніми епітетами негативної чи позитивної оцінки, які вказують на роль особи у світовій культурі чи особистісні якості. Антропоніми уживаються у структурі порівнянь.

Спостерігаємо вживання імені з кваліфікатором новий або другий, у таких випадках іменем називали іншу людину, у якій властивості першої набули іншої якості, посилилися тощо. Етимологія імені слугувала засобом переконування, концептом, на основі якого розгортався зміст проповіді.

Засвідчено побутування антропонімів у формах множини, унаслідок чого вони втрачають функцію ідентифікації особи й стають носіями символічних значень, загальної риси, за якою об’єднано певне коло осіб.

Проповідь була тереном засвоєння книжної культури, виразниками якої були антропоніми.

СТИЛІСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ В МЕМЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ: ФОНОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

2025-12-09T10:27:05+02:00

Це дослідження зосереджено на стилістичних прийомах, які використовують у меметичному дискурсі. Термін меметичний дискурс застосовують для опису комунікативно-прагматичного зразка мовної поведінки, відображеного в мемах. Інтертекстуальність, як основа меметичного дискурсу, викликає гумористичний ефект, який сприяє емоційному полегшенню та культурному зв’язку.

Стилістичні прийоми, також відомі як фігури мови, є важливими мовними механізмами, які покращують текст, роблять його більш яскравим і привабливим для читачів. Ці прийоми можна класифікувати на основі мовних шарів, при цьому основну увагу приділяють фоно-графічному рівню.

Мета статті – проаналізувати специфіку вживання фоно-графічних стилістичних засобів та дослідити стилістичну своєрідність, закладену в мемах. Спираючись на різні вибірки мемів, ми вирішили проаналізувати саме стилістичні тенденції через величезну кількість наявних мемів.

У нашому дослідженні висвітлено дев’ять фоно-графічних стилістичних прийомів, уживаних у меметичному дискурсі. Серед них алітерація та зміна шрифту трапляються рідше, натомість графон, художня графічна композиція тексту (layout) та повтор графем (multiplication) – найуживаніші техніки. Також із середньою частотністю спостерігаємо приклади використання дефісування (hyphenation), асонансу, звуконаслідування та капіталізації (capitalization). Таку дистрибуцію можна пояснити природою мемів та їхніми відмінними якостями: меми призначені для легкого розуміння широким колом людей, запам’ятовуються та дублюються. Усе це потребує легкості сприйняття і яскравої привабливості.

Швидке поширення мемів можна пояснити їхнім культурним підґрунтям. Крім того, типові риси мемів – легкість сприйняття, здатність до відтворення, реконтекстуалізація та реміксування – також сприяють їхній яскравій привабливості та простоті сприйняття. Виявлені стилістичні тенденції, імовірно, походять із культури коміксів, оскільки меми є частиною цифрової культури. У меметичному дискурсі ключову роль відіграють два чинники: наратив, переданий зображеннями, та запозичення стилістичних прийомів із культурних канонів або літературної традиції. Меми поєднують ці традиції, реміксують їх і вносять сучасне бачення, яке відгукується в масовій свідомості.

ВІД СЛОВНИКА ДО СИСТЕМИ: ТЕРМІНОГРАФІЧНІ ЗДОБУТКИ ЛЕВКА ПОЛЮГИ

2025-12-09T10:46:55+02:00

У статті в руслі лінгвоісторіографії досліджено окремі аспекти становлення сучасної української термінографії в проєкції на досягнення окремого науковця. Метf статті – проаналізувати внесок відомого українського філолога-лексикографа Левка Полюги в розвиток української лексикографії та становлення термінологічних систем. Схарактеризовано труднощі, з якими зіткнулися українські термінологи на рубежі XX–XXI століть, та найбільш вагомі досягнення науковця в галузі термінографії. Констатовано вагомий та багатогранний внесок професора Л. Полюги в процеси систематизації та внормування української лексичної системи, зокрема термінології. Його лексикографічні праці (загальномовні та спеціалізовані словники) є фундаментальним інструментом для впорядкування та регулювання професійної та наукової мови. Вони забезпечують досягнення таких важливих завдань: а) нормативність: сприяють установленню єдино правильного та послідовного використання термінів у межах певної галузі, запобігають появі двозначности та виникненню множинних, некоректних варіантів для номінування одного поняття; б) систематизація: створюють можливості для систематичного впорядкування термінів, демонструючи ієрархічні та інші семантичні зв’язки між ними; в) диссемінація інформації: слугують надійним джерелом для широкої читацької авдиторії – від студентів і науковців до фахівців-практиків і перекладачів; забезпечують усім користувачам доступ до правильної та верифікованої термінологічної інформації; г) історичний та діахронний аналіз: зберігають історію розвитку терміна, фіксуючи зміни в його значенні, сфері вживання та формі. Це становить цінність для історичних досліджень і розуміння еволюції певної наукової дисципліни.

ТЕРМІНОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЕВКА ПОЛЮГИ: ТРАДИЦІЇ Й НОВАТОРСТВО

2025-12-09T10:52:33+02:00

У статті проаналізовано термінологічну наукову спадщину відомого українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора, знаного лексикографа, одного з фундаторів української термінологічної науки Левка Михайловича Полюги. Простежено вплив вченого на розвиток української термінології, зазначено вагомість для українського термінознавства. Для реалізації мети здійснено низку завдань: 1) проаналізовано термінологічні праці Левка Полюги; 2) вказано на характерні особливості головних термінологічних праць; 3) звернено увагу на вплив цих праць на розвиток українського термінознавства; 4) відзначено традиції і новаторство. Дослідження термінознавчої спадщини Лева Михайловича Полюги є актуальним з кількох причин. По-перше, його наукові здобутки заклали підвалини сучасної української термінології та лексикографії, що й сьогодні залишаються орієнтиром для укладачів словників і перекладачів. По-друге, у добу глобалізації та стрімкого розвитку інформаційних технологій постає потреба в збереженні національної ідентичности через мову, а напрацювання Л. Полюги допомагають формувати українські відповідники до новітніх понять. По-третє, його методологічні принципи уніфікації та нормування термінів дають змогу гармонізувати українську терміносистему з міжнародною, не втрачаючи власної мовної самобутности. Отож звернення до термінознавчої спадщини Л. М. Полюги забезпечує як історико-наукову тяглість, так і практичну корисність для сучасних мовознавчих студій.

Наукова термінологічна спадщина Лева Михайловича Полюги засвідчує його вагомий внесок у розвиток української термінології та термінографії. У своїх працях (словниках, наукових статтях і навіть рецензіях на термінологічні праці) він послідовно поєднував історико-лінгвістичний аналіз із практичними завданнями нормування та упорядкування терміносистем, розглядаючи термін не лише як мовну одиницю, а й як відображення наукової думки та культурного поступу. Дослідник акцентував на джерелах і традиціях українського термінотворення, проблемах перекладу та стандартизації, особливостях лексикографічного оформлення термінів, а також на їхній ролі у фаховій комунікації. Новаторство його підходів проявляється в прагненні гармонізувати українську терміносистему з міжнародними стандартами, зберігаючи автентичні мовні традиції, у глибокому аналізі джерел термінотворення та в розробленні принципів лексикографічного представлення терміна. Праці вченого стали підґрунтям для формування сучасних словникових ресурсів, утвердження української термінології в різних галузях та піднесення її на рівень важливого складника наукової культури й національної ідентичности.

Перспективним видається дослідження систематизації та комплексного осмислення наукових здобутків Л. М. Полюги у галузі термінології й термінографії, а також адаптація окреслених принципів у його науковій спадщині до сучасних умов цифровізації науки й освіти, зокрема у створенні електронних термінологічних баз та онлайн-словників.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНОЇ ОБЛАСТІ "ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ" З ВИКОРИСТАННЯМ ІНСТРУМЕНТІВ ВЕЛИКИХ МОВНИХ МОДЕЛЕЙ

2025-12-09T10:57:18+02:00

У статті розглянуто питання концептуалізації предметної області "штучний інтелект" з використанням великих мовних моделей та онтологічного моделювання. Проведено комплексний аналіз теоретичних аспектів і сучасних підходів до автоматичного виділення та структурування концептів у текстах. Особлива увага приділена проблемам, таким, як галюцинації мовних моделей, контекстуальна неоднозначність термінів, нестача спеціалізованих навчальних корпусів для гуманітарних наук та етичні виклики, що виникають у процесі використання автоматизованих систем аналізу текстів.

У практичній частині проведено експеримент із застосування великої мовної моделі GPT-4.5 для виділення ключових концептів із книги "AI and Machine Learning for Coders". Результати експерименту показали високу ефективність та швидкість автоматизації процесу, що дало змогу чітко визначити основні концепти, їх взаємозв’язки та структурувати у вигляді графу знань й онтології. Установлено, що використання онтологічного підходу дає змогу точніше та ефективніше формалізувати знання й робить інтерпретації інформації більш зрозумілим та структурованим.

Також було окреслено перспективи розвитку досліджень, серед яких –спеціалізація великих мовних моделей для гуманітарних дисциплін, удосконалення онтологічних баз і розвиток інтегрованих міждисциплінарних підходів. Запропоновано шляхи вирішення проблемних аспектів, зокрема поглиблення деталізації атрибутів концептів, розширення спектра аналізованих концептів, використання автоматизованих NLP-алгоритмів та вдосконалення етичних стандартів.

Результати дослідження мають значний потенціал для застосування в освіті та міждисциплінарних наукових дослідженнях, оскільки забезпечують структурованість, точність і глибоке розуміння складних концептів штучного інтелекту. Окрім того, розглянуті підходи можуть значно полегшити викладачам процес розробки адаптивних навчальних матеріалів, сприяти індивідуалізації освітніх програм та покращенню якості викладання складних технічних і гуманітарних курсів. Практичне впровадження отриманих результатів відкриває нові можливості для вдосконалення освітніх технологій, розвитку інноваційних наукових методик та підвищення ефективності використання штучного інтелекту в різних галузях знань.

СТРАТЕГІЇ ВІДТВОРЕННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ТА США УКРАЇНСЬКОЮ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНОГО СЕРІАЛУ "ТЕД ЛАССО")

2025-12-09T11:06:37+02:00

У статті досліджено стратегії перекладу лінгвокультурних особливостей британської та американської лінгвоспільнот в українському перекладі англомовного серіалу "Ted Lasso". Наголошено на актуальності проблеми аудіовізуального перекладу, яка в сучасному перекладознавстві пов’язана з потребою відтворення культурно маркованих елементів у мові перекладу. Окреслено співвідношення понять "кінодискурс" та "кінотекст", розкрито їхню полікодову природу, що поєднує вербальні та невербальні елементи, а також обмеження, зумовлені специфікою дубляжу, синхронізацією реплік та відповідністю відеоряду. Здійснено аналіз способів відтворення культурно маркованих одиниць, реалій, соціальних контекстів, а також мовної гри, зокрема каламбурів, що формують національно-культурну специфіку оригіналу. Акцентовано на необхідності креативного підходу перекладача, який передбачає використання різних трансформацій (семантичних, граматичних, компенсаторних) і стратегій адаптації (доместикація та форенізація) задля збереження комічного ефекту, прагматичного навантаження та автентичності культурного контексту. Розглянуто приклади вдалих перекладацьких рішень, що демонструють збереження гумору та культурної ідентичності, а також випадки часткових утрат через культурні розбіжності, що дає підстави зробити висновки про вплив міжкультурної асиметрії на процес перекладу. Доведено, що ефективний кінопереклад потребує не лише мовної компетентності, а й глибоких фонових знань, уміння креативно трансформувати текст, інтегрувати культурні смисли та балансувати між збереженням національно-культурного колориту та зрозумілістю для цільової аудиторії. Перспективними видаються дослідження перекладацьких стратегій у новітніх англомовних кінопродуктах, зокрема в аспекті передаванні сучасних культурно маркованих неологізмів, алюзій і соціальних реалій.

СЛОВОТВІРНІ МОДЕЛІ ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКИХ ПРИКМЕТНИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ: ТИПІЗАЦІЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

2025-12-09T11:19:10+02:00

У статті порушено питання комплексного опису індивідуально-авторських прикметників (ІАП) в українській поезії ХХ ст. як маркерів ідіостилю. На матеріалі "Словника індивідуально-авторських прикметників в українській поезії ХХ–ХХІ сторіч" (Луцьк, 2017; понад 5100 одиниць) здійснено системну класифікацію продуктивних словотвірних моделей ІАП: суфіксальної, префіксальної, префіксально-суфіксальної, а також моделі складання основ. Показано, що словотвір авторських ад’єктивів забезпечує експресивність і нестандартність образу. Доведено домінування композитів (близько 80 % від масиву ІАП), активне формування ступенів порівняння (і від відносних прикметників) та функціювання префіксально-суфіксальних дериватів, утворених на базі прийменниково-іменникових конструкцій. Аналіз показує, що такі прикметники функціюють як ефективний засіб інтенсифікації художнього образу, сприяють розширенню семантичних полів та відображають індивідуально-стильові пошуки митців.

Авторська увага зосереджена на виявленні словотворчих стратегій, які використовували поети для творення експресивних та образних авторських прикметникових форм, що виконують важливу стилістичну функцію в структурі поетичного тексту. Тенденції розвитку ІАП простежено в діахронії: для авангардизму 1920-х років характерні експерименти зі словотвором, доба соцреалізму позначена певною уніфікацією та ідеологічною заангажованістю, шістдесятництво – інтенсивним оновленням поетичної мови й формуванням нових моделей, а постмодерн – грою з мовними формами та іронічним переосмисленням традиційних структур.

Зроблено висновок, що авторські прикметникові новотвори становлять своєрідну лабораторію словотворчих експериментів, завдяки чому українська поезія ХХ ст. збагатила мовну систему новими виражальними ресурсами. Практичне значення результатів полягає в можливості їхнього застосування в подальших лексикографічних, стилістичних та зіставних студіях.

МОВНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЯК ЗАПОРУКА СУВЕРЕННОСТІ ДЕРЖАВИ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЧОРНОГОРСЬКОЇ МОВ)

2025-12-09T11:27:33+02:00

У статті висвітлено мовний розвиток України й Чорногорії та точки перетину двох незалежних країн, розглянуто національну мову в аспекті захисту державних кордонів. Аналіз зосереджено саме на українській та чорногорській мовах у зв’язку з їхньою належністю до слов’янської мовної системи, що зумовлює наявність спільних рис у лексичному, граматичному та фонетичному вимірах. На основі проведеної історичної паралелі зроблено висновок, що становлення самостійної й сильної держави можливе лише за умови функціювання потужної національної мови, яка убезпечує народ від асиміляційних процесів. Досліджено, що мова кожної країни є її силою, адже формує національну свідомість, конструює суспільні смисли та забезпечує комунікацію народу зі світом. Зазначено, що мова – це запорука існування народу, яка слугує мостом між минулим та сьогоденням, безперервним зв’язком поколінь, основою національної культури. Акцент зроблено на значенні української мови як державної в усіх галузях суспільного життя: її рівень розвитку безпосередньо корелює з інтелектуальним потенціалом суспільства та демонструє стан мовного самовираження нації. До того ж наголошено на ризиках надмірного використання термінів-запозичень, що призводить до послаблення мовної унікальності.

Мова – чинник оновлення суспільства, адже складні соціально-політичні процеси сприяють національній консолідації та зменшують масштаби масової двомовності. Водночас мова – інструмент впливу на комунікативні процеси, засіб самовизначення та вираження громадянської позиції щодо національної належності. Підкреслено, що як українська, так і чорногорська мова виконують роль зброї, символу стійкості й маркера державної незалежності, водночас залишаючись визначальним чинником консолідації суспільства та провідною ознакою національної ідентичності.

ІНШОМОВНІ НАЗВИ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ ТА МАТЕРІАЛІВ ВИРОБНИЦТВА В ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКИХ ПАМ’ЯТКАХ XVI–XVII СТ.

2025-12-09T11:37:28+02:00

У статті описано іншомовні назви знарядь праці та матеріалів виробництва, які функціювали в текстах XVI–XVII ст., писаних на північноукраїнських землях. Виокремлені лексеми зіставлено із "Словником староукраїнської мови XIV–XV ст." та зроблено висновки, що в попередню епоху запозичено невелику кількість номенів. Подальшу еволюцію слів простежено за "Словарем української мови" (упор. Б. Грінченко), "Словником української мови" в 11 томах, діалектологічними працями, предметом опису яких було північноукраїнське наріччя. За проаналізованими джерелами зроблено висновки, що слова на позначення знарядь праці переважно не зазнавали лексико-семантичних змін та не були багатозначними, тісно пов’язані із самою реалією, оскільки переходили до пасивного лексикону після її виходу з активного вжитку, зокрема зникнення ремесел та інших різновидів діяльності.

Із запозичених слів в аналізований період обмежена кількість була багатозначною (бляха). Додаткове значення розвинулося надалі в невеликій кількості виявлених лексем (бендюга, бляха, гакъ, гартъ, фарба, будовати, муровати), зі словами гартъ, гакъ утворилися стійкі словосполуки.

У публікації підкреслено, що лексика на позначення знарядь праці та матеріалів виробництва поповнювалася переважно з тих мов, у яких зароджувалося виробництво й поширювалося на інші території. В аналізованих текстах переважають германізми, значно рідше полонізми, поодиноко тюркізми.

За спостереженнями авторки, поява значної частини слів іншомовного походження є наслідком і лінгвістичних чинників (заповнення мовних лакун, стилістична диференціація лексем, функціювання кількох мов), й екстралінгвістичних (утворення нової держави, зміна суспільно-політичного устрою (переймання магдебурзького права), розвиток торгівлі тощо).

У праці підкреслено, що для аналізованої групи в лексико-семантичному плані не властиві динамічні процеси, зазначені лексеми характеризуються переважно активністю / пасивністю використання.

ФУНКЦІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ АНГЛОМОВНИХ ПІКТОНІМІВ

2025-12-09T11:44:42+02:00

У статті розглянуто функційне навантаження піктонімів – власних назв картин живопису, які мають мистецьку цінність та слугують засобами передавання візуальної інформації. Піктонім – підвид імажоніма (назва твору образотворчого мистецтва), який є підвидом артіоніма (назва художнього, публіцистичного твору або витвору мистецтва, такого, як образотворче, музичне, театральне, балетне, скульптурне, фотографічне) який, зі свого боку, є підвидом ідеоніма (назва нематеріальних об’єктів людської діяльності). Завдяки особливостям піктонімів їхні функції відрізняються від інших онімів. Визначено, що функційні особливості англомовних піктонімів не досліджено на належному рівні, що пояснює актуальність даного дослідження. Головним завданням нашої розвідки є визначення функційного навантаження англомовних піктонімів, які входять до класу ідеонімів. У висновку виокремлено основні функції піктонімів: номінативно-ідентифікативно-диференціювальну (оніми називають об’єкт, виокремлюючи картину серед інших та вказують на неї); емоційно-експресивну, естетичну, які полягають у тому, що власні назви картин передають емоційне наповнення полотен, створюють художній образ; культурно-історичну (назва картини виступає носієм історичної інформації, культури народу); прогностичну (прогнозування змісту картини); рекламну (художник підкреслює незвичайність роботи, епатажність назви, викликає інтригу в аудиторії); сугестивну (піктоніми навіюють певне враження й тим самим впливають на свідомість адресата) та мнемотичну (у назві полотна автор залишає підказки для глядача, які допоможуть співвіднести піктонім із візуальним образом і допомагає краще його запам’ятати). Було визначено, що піктонім виконує не лише функцію найменування, а ще й може бути засобом впливу на підсвідомість, викликати певні асоціації, слугувати засобом історичної, етнічної, культурної інформації, бути носієм національної картини світу.

МОВНІ ЗАСОБИ КЛІКБЕЙТНОСТІ ЮТУБ-НОВИН

2025-12-09T11:50:15+02:00

Статтю присвячено специфіці мовних засобів клікбейтності в заголовках ютуб-каналів ТСН і 24 каналу – найбільш популярних джерел новин у ютубі, згідно з дослідженням USAID-Internews "Українські медіа, ставлення та довіра у 2024 році". Для цього проаналізовано вплив соціальних мереж як каналів поширення інформації на спосіб представлення новин, зокрема необхідність урахування віральності повідомлення. Клікбейт розглянуто як спосіб досягнути віральності.

У праці з’ясовано різні визначення поняття клікбейт, його кореляцію з іншими пов’язаними термінами, як сенсаційність і таблоїдизація, указано основні напрями дослідження клікбейту науковцями. Велику увагу в студії присвячено систематизації рис клікбейту, виокремлених різними науковцями, установленню тих засобів, які найчастіше зараховують до маркерів клікбейту, й аналізові стану вивчення клікбейту на матеріалі української мови. У практичній частині статті наведено мовні засоби клікбейту, які розподілено на засоби, що творять інформаційну неповність заголовків, та інтенсифікатори. До інших мовних засобів зараховано графічні (знаки оклику, емодзі, написання слів великими літерами), узагальнення, наказові форми дієслів та кліше, що апелюють до критеріїв новинної вартості.

З’ясовано, що для творення інформаційної неповності заголовків журналісти використовують питальні та незакінчені речення, тактику натяку (до засобів якої зараховуємо не лише займенники, а й деякі прислівники, частки, іменники з широким значенням, субстантивовані прикметники, числівники, прикметник новий, а в деяких випадках – загальні назви) та наведення реакції, що дає змогу уникнути повідомлення про подію. До інтенсифікаторів належать засоби, які посилюють повідомлення заголовка.

АНТОНІМИ ЯК ОСНОВНІ МАРКЕРИ КОНТРАСТУ

2025-12-09T11:55:46+02:00

Статтю присвячено комплексному аналізу антонімійних опозицій у сучасному поетичному дискурсі. Антонімію кваліфіковано як ключовий механізм створення контрасту, який відображає глибинні закономірності людського мислення та художньої репрезентації світу. Доведено, що антонімійні пари не тільки виконують роль мовних маркерів протилежності, а й слугують ментальними координатами, завдяки яким людина структурує інформацію, осмислює явища дійсності та формує систему цінностей. Мета дослідження – комплексний аналіз лексичних опозицій як форми художнього відображення об’єктивного світу в сучасній українській поезії.

У роботі здійснено аналіз різних типів антонімії: узуальної, контекстуальної, спільнокореневої, оказіональної, симетрійної та асиметрійної. Сфокусовано увагу на тому, що антонімія у поетичному дискурсі не обмежена функцією логічного протиставлення, а виявляє себе як засіб увиразнення внутрішніх психологічних станів, відображення моральних дилем, посилення експресивності та афористичності висловлень. З’ясовано, що антонімійні конструкції сприяють створенню багатошарової образності, акцентують діалектичну природу художнього світу та формують у реципієнта когнітивні сценарії.

Особливу увагу приділено контекстуальним антонімам, які формуються безпосередньо в тексті та не мають фіксованих протилежних значень у словнику. Такі опозиції реалізовані лише в межах художнього тла твору й слугують ефективним засобом руйнування стереотипних протиставлень і створення нових смислових парадигм. Наголошено, що антонімія стає потужним інструментом художнього моделювання світу; вона дає змогу авторам розкрити складності й суперечності реальності, загострити соціальні та моральні проблеми, окреслити внутрішні протиріччя людини.

Проаналізовано прагматичні особливості антонімії, її здатність впливати на читача, формувати переконливі смисли та підкреслювати полярність оцінок. Отримані результати розширюють розуміння поетичного дискурсу й відкривають перспективи для подальших міждисциплінарних студій на стику лінгвістики, когнітивістики та культурології.

ПРІЗВИЩА ЖИТОМИРЩИНИ, ПОХІДНІ ВІД АГЕНТИВНИХ НАЗВ (НА МАТЕРІАЛІ КНИГ "РЕАБІЛІТОВАНІ ІСТОРІЄЮ. ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ")

2025-12-09T12:01:16+02:00

У статті описано відапелятивні прізвища Житомирщини науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією. Житомирська область", похідні від агентивних назв, – одну з найпоширеніших в аналізованому матеріалі груп антропонімів. Джерело дослідження – сім книг "Реабілітовані історією. Житолмирська область" (2006–2015 рр.), котрі є складовою 27-томного науково-документального видання "Реабілітовані історією", присвяченого відновленню історичної справедливості щодо мільйонів жертв тоталітарного режиму срср і вшануванню пам’яті про них. В аналізованому антропоніміконі найповніше представлені прізвища, утворені від назв осіб, які працюють у виробничій сфері й пов’язані з різними ремеслами, зокрема з металообробною промисловістю, ювелірною справою та зброярством; з обробкою деревини й виготовленням речей із дерева; з оброблянням шкіри та виготовленням предметів, речей із неї; із приготуванням продуктів харчування, напоїв і їх торгівлею; з різними видами сільськогосподарської діяльності. Найбільш поширені прізвища Ковальчук, Кравчук, Ткачук, Шевчук, Мельник, а також Мельниченко, Мельничук, Олійник. Засвідчено цілу низку подвійних як чоловічих, так і жіночих прізвищ, одним із компонентів яких є прізвища відагентивного походження в препозиції: Ковальчук-Давидюк, Колодійчук-Богайчук, Мастерчук-Головань, Мельник-Горбатюк, Пастухов-Охрімчук, Столяр-Шакула, Стрельченко-Андрійчук, а також в постпозиції: Май-Мельник, Мороз-Огородник, Нікітюк-Рибак, Турбал-Винниченко, Слободянюк-Чумак. Частина таких прізвищ містить два прізвища відагентивного походження: Бондар-Пастухов, Дегтяренко-Фурман, Ковальчук-Смоляр, Кухар-Фурман, Чумак-Шевчук; деякі з них утворені від спільнокореневих прізвищ: Крамар-Крамарський, Ткач-Ткаченко, Ткач-Ткачук, Шевчик-Шевчук. Засвідчене й одне потрійне прізвище, яке складається з двох відагентивних прізвищ: Пастухов-Бондар-Панчук. Дослідження здійснене за допомогою описового методу, зокрема інвентаризації та систематизації лексичного матеріалу із залученням лінгвістичного прийому лексико-семантичного аналізу.