Конструювання пам’яті як пошук ідентичності: художні інтенції Бориса Грінченка – драматурга

Анотація

У статті проаналізовано драматургію Бориса Грінченка з позиції конструювання ідентичності. Актуальність порушеної теми зумовлена переосмисленням травматичного досвіду XX століття. Тим більше, концепт пам’яті актуалізується тоді, коли народи усвідомлюють потребу переосмислення руху формування власної ідентичності в часі. Концепт пам'яті був осмислений як шлях утвердження людської ідентичності. Відзначено, що забуття – це випробування, яке може переживати дійова особа для того, щоб зберегти ідентичність. У дослідженні використано наявну типологію пам'яті: особистісно-автобіографічну та соціально-колективну. Крім того, у статті було враховано три рівні взаємодії пам'яті та ідентичності: когнітивний, поведінково-нормативний та емоційний. Мета дослідження – оприявнити художній шлях конструювання драматургом пам'яті в пошуках ідентичності на матеріалі драматургії Бориса Грінченка; окреслити сконструювані моделі ідентичності. Для досягнення мети використано типологічний і рецептивний методи. З огляду на теоретичні засади в розвідці представлено аналіз найвиразніших характерів – Марти, Павла Левчука ("Нахмарило"), Лідії та Павла Карбовських ("На новий шлях"), Аміни, Дмитра, Олени ("Ясні зорі"), Якима, Василини ("Степовий гість"). Б. Грінченко доводить, що людина зі стійкою ідентичністю здатна пробачити рідній людині (стійка пам'ять роду), але не здатна пробачити ворогові. Зроблений вибір під час випробування добром / злом сприяє остаточному оприявленню ідентичності. Особистість зі стійкою ідентичністю здебільшого перебуває поза конфліктом прав і обов’язків. Герої Б. Грінченка сповідують такі цінності, як відповідальність, чесність, повага. Для увиразнення стійкої ідентичності драматург використовує прийом контрасту. Особистість зі слабкою ідентичністю ховає власну сутність під маскою. Для відродження ідентичності дійові особи проходять кілька кіл випробувань: спогадами, романтичними стосунками, подоланням ревнощів і злоби. Отже, Б. Грінченко виразно вдається до персонажної стратегії формування ідентичності.